Історія

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ: Перед тим — Крагуєваць, тепер — Донбас Вулиці дав назву інститут Справжня історія завжди небезпечна 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ    Від пограбування — до прислужництва Біда, коли правда страшніша за Пугачова Тяжке похмілля «переможної» війни Як чумаки Росію врятували    

Він із тих, хто не тільки вивчає, а й творить історію. Добре пам’ятаю грудневий вечір 2013-го в одному із закладів громадського харчування Києва. Активісти, які згодом утворили Громадський сектор Майдану, обговорювали, як краще об’єднати зусилля для боротьби з режимом Януковича. В’ятрович тоді був не у краватці, як оце зараз, а у сірому «домашньому» светрі. І ніхто навіть не міг тоді подумати, що через кілька місяців він опиниться у кріслі директора Інституту національної пам’яті. Тоді йому і його друзям випало організовувати акції як революціонерові (чогось ми, звикнувши до словосполучення Революція гідності, не стали називати її учасників революціонерами). Нині він нарешті має змогу оцінювати сьогодення саме як історик.  

500 років тому, 8 вересня 1514-го, 30-тисячне військо Литви, Польщі та України під проводом князя Костянтина Острозького дощенту розбило 80-тисячну армію московитів.  Російська пропагандистська машина, звісно, навіть не дискутує про цю дату, у кращому разі просто замовчуючи її. А ось рівняни, навпаки, вирішили звернутися до Президента України та Верховної Ради із пропозицією відзначити її на національному рівні.  

ЧИТАЙТЕ В ДОБІРЦІ: Спорт - не завжди мир Живий голос Бабиного Яру Запізніле умиротворення 

ЧИТАЙТЕ В РУБРИЦІ: Від листа запорожців — до феєричного «Гопака» Зі своїм статутом — до чужого монастиря У своїй хаті — своя правда  

Історія людства багата на приклади завойовницьких подій, боротьби різних народів і держав за свої інтереси. Українські землі неодноразово страждали від руйнівних і спустошливих процесів. Не стало винятком і ХХ століття, яке розпочалося Першою світовою війною. 

Більшість росіян упевнені, що Крим Україні «подарував Хрущов», а тому, мовляв, не гріх повернути «ісконно» російські території, не рахуючись ні з міжнародним правом, ні з думкою корінного народу, зведеного до національної меншини на рідній землі. Та мало хто знає, що нині російські Смоленськ і Таганрог — це колишні столиці сусідніх незалежних республік. Причому не часів «підкорення Очакова і Криму», а радянської доби.  У царській тюрмі народів губернії нарізали не лише без урахування національного складу населення, а й усупереч йому, адже офіційно не існувало ні українців, ні навіть Малоросії, яка іменувалася Південно-Західним краєм Російської імперії. До речі, назва Південно-Західної залізниці, розташованої на північному сході нашої незалежної держави, — донині живий рудимент імперських часів.

У ДОБІРЦІ ЧИТАЙТЕ: Містеру Горські — від хуліганів космосу «Буря» над «Трояндою» Кузня вільнодумства  

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ Українців кидали в атаку попереду танків Вчасно не знесене владою — зруйноване народом Кременець переміг Петербург Франц проти Адольфа

У ДОБІРЦІ ЧИТАЙТЕ: Опіка тиранів «Талант не може брехати» Краще бути «ізнасілованной», ніж «українізірованной»? 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ Крилатий син України   Дуліби й ірпіні — на грецькій землі Від патріотичного духу — до ефективного руху У генералів власна шкала мужності