Особистості
-
Рогаті свійські тварини не винні
«Дядю, це ти тих козлів вигнав?» — наївне й по-дитячому безпосереднє запитання маленького хлопчика до українського воїна під час встановлення синьо-жовтого полотнища в центрі одного з нещодавно звільнених сіл Херсонщини стало мемом вітчизняного сегменту інтернету. Лише за перший день безліч репостів на різноманітних каналах, мільйони переглядів — про таку славу автор відеоролика — пресофіцер 46 окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ старший лейтенант Валерій Юрик і близько не міг мріяти. Та наступного дня він мимохіть прокинувся знаменитим, хоч сам і залишився поза кадром.
-
Я буду жити у віршах
Бойові побратими Назарові Мялікгулиєву дали псевдо «Поет». Власні вірші він читав їм у бліндажах, а під час короткого перепочинку навіть записував на відео й розміщував у соціальній мережі. «Мої думки, неначе коні, не може втримать їх ніхто, я виливаю їх фарбами на білий лист чи полотно», — зізнавався він в одній з поезій.
-
Брати Севруки: «Поруч із нами служать такі люди, які не вміють вмикати задню»
Зіщулившись у чималій вирві від вибуху ворожого снаряда біля Білогірки на річці Інгулець, Вадим Севрук подумки прощався з рідними. Один за одним видаляв з телефона знімки, зроблені до війни. Вони в разі найгіршого перебігу подій не мали потрапити до рук ворога. Йому так було спокійніше, щоб не наражати на ймовірну небезпеку близьких йому людей. Кадри зі служби, зображення побратимів (декого з них уже не було серед нас) також довелося видалити — зайві орієнтири й геолокація були недоречні.
-
Узяв у руки бандуру…
Коли чую бурхливі, як море, звуки «Запорозького маршу», одразу ж уявляю земляка-роменця Євгена Адамцевича, який народився 19 грудня 1903 року (1 січня 1904-го за новим стилем) на Полтавщині, в селі Солоницях поблизу Лубен, та всім серцем прикипів до Ромна — прадавнього міста над Сулою.
-
«Хочу, щоб трибунал над керівництвом рф відбувся якнайшвидше»
Безумовна капітуляція росії й повне визволення українських територій — це єдині прийняті умови для переговорів з москвою. Про це під час зустрічі з журналістами у Брюсселі, яка пройшла у Хабі українського громадянського суспільства, заявила військова парамедик, громадська активістка Юлія Паєвська з позивним «Тайра», яка провела три місяці в російському полоні.
-
Завжди залишався собою
Він прожив тривале славетне життя, сповнене не тільки бурхливими історичними подіями, а й письменницькою творчістю. До вікового ювілею не дожив менш як два роки, хоч мріяв відзначити його в колі родини і найближчих друзів. Не судилося. Однак судилося інше: залишилися 26 книжок і вдячна пам’ять численних читачів, які залюбки звертаються до його творчості, сповненої любові та поваги до України, рідної землі, її природних багатств і краси, синівської турботи про збереження лісів, річок, усього екологічного світу.
-
Філософію щастя Сковороди трансформує в реальні справи
Філософи стверджують, що потрібно для щастя. Завдання вченого — розробити шляхи досягнення мети. Вищий пілотаж — не лише сказати, як, а й власним прикладом показати спосіб досягнення результату.
Слова, винесені в підзаголовок, належать Григорієві Сковороді. Вони чи не найкраще характеризують ректора Київського національного університету технологій та дизайну академіка НАПН України доктора економічних наук професора Івана Грищенка. -
Заслужений діяч мистецтв України Богдан Столярчук: «Війна мотивує мене до щоденної творчої сповіді»
Якщо будете в Рівному, то в центрі міста неодмінно зустрінете цього чоловіка: стрункий, підтягнутий, із козацькими вусами, в елегантному пальто та своєму неповторному крислатому капелюсі. Одразу видно: перед вами — митець. Це заслужений діяч мистецтв України завідувач кафедри музичного фольклору Рівненського державного гуманітарного університету (РДГУ) краєзнавець і поет, лауреат не одного десятка різноманітних титулів та нагород Богдан СТОЛЯРЧУК. Утім, до регалій та слави він цілком байдужий. А ось вогник цікавості, неймовірної працездатності та, сказати б, легкості на підйом не згасає: таким він був у 40, 50, 60… Таким є і в поважних 75.
-
Дон Кіхот із Вонігового
Василь Добош, який живе на околиці села Вонігове, що в Тячівському районі на Закарпатті, зустрічав нас біля хвіртки: однією рукою відчиняв її, а другою куйовдив густу шерсть теляти. Бо разом з ним пильнували гостей аж семеро піврічних теличок і бичків — неначе прилипли до свого господаря, не бажаючи відходити вбік.
Поведінка тварин промовиста, однак поверхове знайомство — не для нас, бо приїхали, щоб дізнатися більше про фермера, про якого в районі кажуть, що нагадує Дон Кіхота. Вважають його одвічним борцем за правду. -
З полотен постала у краю родимому Соломія
Осінь стала визначальною порою року в житті славетної співачки Соломії Крушельницької. Адже саме восени, 23 вересня 150 років тому, в с. Білявинці на Тернопільщині вона народилася і відлетіла у вічність у Львові 16 листопада 1952 року. Їй судилося стати відомою на весь світ, тривалий час жити в Італії, виступати на сценах багатьох європейських країн, а також у США, Канаді, Аргентині, Чилі, Єгипті. Але Україна завжди була в її серці, свої концерти вона закінчувала українськими піснями.
Архів публікацій
-
президент україни
-
Урядовий портал
-
УКРІНФОРМ
-
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
-
урядова гаряча лінія 1545
-
ДЕРЖБЮДЖЕТ 2021
-
АНТИКОРУПЦІЙНИЙ ПОРТАЛ