Спогади про минуле так чи інакше постійно пронизують усе наше життя. Мовляв, і дерева колись були вищими, і трава зеленішою, і глина глинянішою. Продовжити цей перелік кожен може відповідно до власних уподобань. 

Нині український театр не лише в пошуку добротної сучасної драматургії. Кожен режисер прагне чимось звабити, зацікавити, закликати глядача прийти й переглянути його постановку. Цієї осені влаштував собі справжній тиждень переглядів вистав, до того ж не рідної тернопільської трупи, а сусідів. Допоміг мені в цьому фестиваль «Тернопільські театральні вечори». До файного міста на це свято Мельпомени власні роботи привезли театри Львова, Луцька, Чернівців, Хмельницького, Рівного, Івано-Франківська.

Хто боїться — у того в очах двоїться. Але очі збільшують побачене і не від страху — у меблевих магазинах, наприклад, вони розширюють квадратуру багатьох наших помешкань ще радянського мініпланування. Там здається, що уподобаним софам-диванам-комодам і в нас удома буде так само не тісно, як на просторих торговельних площах. І дехто тверезіє від такого візуального запаморочення запізно: коли вантажники забирають меблевий гарнітур (з «компліментами» і штрафними сумами з вашого гаманця) одразу потому, як втиснуть у кімнату його складові — між ними не пробратися не лише вам і  домочадцям, а й вашим тіням.  

Програма «Савік Шустер Студія», що вийшла минулої п’ятниці, зібрала понад 100 журналістів провідних українських медіа з усіх регіонів (зокрема із прифронтового Донбасу). Така аудиторія, на думку організаторів, мала закидати влучними й конкретними запитаннями політиків. Тема програми — результати виборів і те, як вони вплинуть на українців. 

Будь-який злочин, передусім на міжнародному рівні, потребує виправдання і пояснення. І чим впливовіші особи розтовкмачать суспільству, що й до чого, та ще й тицьнуть пальцем у «винуватих», тим більша ймовірність справжнім злочинцям в очах підлеглого загалу мати вигляд моральних авторитетів і героїв.

Пам’ятаємо, як уже в перший день офіційної участі РФ у сирійській війні Російська православна церква устами голови Синодального відділу із взаємин церкви і суспільства Московського патріархату протоієрея Всеволода Чапліна пояснила свою позицію щодо цих подій. Бо прихильники «руского міра» не мають сприймати ситуацію на далекому Близькому Сході на рівні слів із пісні Віктора Цоя: «И мы могли бы вести войну против тех, кто против нас, так как те, кто против тех, кто против нас, не справляются с ними без нас». 

Зайшовши у вагон поїзда Ковель — Новоолексіївка в Рівному, відчула нестерпну задуху. Це я з вулиці, подумала. Втім, швидкий поїзд намотував кілометри, а спека дедалі більше доймала пасажирів: усі розчервонілися, як варені раки. Хтось ходив у шортах, хтось сором’язливо ховався під простирадлом, хтось щосили намагався відчинити вікно. 

Без цього птаха важко уявити українське село. Здавна він селився неподалік людського житла. Тих, хто прихистив лелек, вважали щасливими. Яких тільки імен не придумали українці для пернатих улюбленців: чорногуз, бусол, бузько, боцюн, гайстер…

Із часом вкриті соломою та очеретом селянські хати перетворилися на охайні будинки із твердими черепичними та шиферними дахами, на яких ніхто більше не ставить для бузьків коліс. Нинішні господарі віддаляються від живої природи, заміняючи її спогляданням життя в телевізорах та комп’ютерах. Тож птахи переселилися на стовпи та дерева. Хоч горнуться до людей. 

«Уявляєш, дивлюся — квитків до Козятина немає, до Києва немає! До Конотопа є!» Мій добрий знайомий Олександр Володимирович емоційно ділиться перипетіями, з якими він таки зміг вибратися до рідного Козятина поїздом № 24 Одеса — Москва. Так, лише через населений пункт, розташований значно далі, заплативши на «квитковому» сайті Укрзалізниці кілька зайвих десятків гривень. 

Пропоную вам, шановні читачі, взяти участь у конкурсі на кращу версію походження назв населених пунктів, де є прикметники «червоний» і «красний». Почнімо із села Червоний Молочар у Слов’янському районі Донеччини. Чому отримав таке забарвлення трудівник, який дбав про поповнення білих повномолочних рік? Зашарівся і почервонів від сорому, бо нишком розбавив молоко водою? Його обличчя стало червоним хоч припалюй, бо вжив кілька склянок не молока, а чогось міцнішого? Розчервонівся, бігаючи з лозиною за неслухняною худобою? Молоко дають корови червоної степової породи? У завфермою хронічно червоний ніс? Чи тому, що щоранку дядьки й тітки бадьоро крокують на ферму із червоними прапорами у руках?

Схоже, висувати нові версії й сперечатися можна до хрипоти і безкінечності. А можна просто нічого не змінювати: до такого соломонового рішення вдалися у деяких містах Донецької області, старанно імітуючи виконання відповідного законодавства про декомунізацію.

Ми звикли до численних телешоу, на які підбирають тих, хто найкраще співає, танцює, жартує. Проте патріотична складова таких розважальних заходів організаторів не надто цікавить. Для них головне — створити видовище. Скажімо, мова шоу начебто й неважлива, але російською вперто не бажають поступатися окремі члени журі навіть у спілкуванні з учасниками, що розмовляють українською.