На вулиці дощ наче з відра. І попри літечко, холодно. З огляду на відчинену кватирку в кімнаті також має бути не спекотно. Однак мені надзвичайно жарко, і б’є пропасниця. Термометр показує 38,9. Ого! А тут ще й вуха заклало, неначе щедро залило монтажною піною. Добираюся до комп’ютера, щоб через сайт поліклініки викликати лікаря-терапевта і, можливо, відразу й записатися до лора. Сайт вимагає реєстрації. Реєструюся. Проте відразу надходить відповідь: «Ваш обліковий запис не підтверджено у клініці. Для підтвердження підійдіть у реєстратуру з документом, що посвідчує особу. Записатися на прийом або викликати лікаря ви зможете після підтвердження». Дивно, понад два місяці подавав до реєстратури всі необхідні документи і на себе, і на родину. Від обраного терапевта надходило кілька дзвінків щодо присвоєння коду авторизації в системі e-health

Трохи символічно, що недавній старт чемпіонату світу з футболу в Росії майже збігся із Днем медичного працівника. Бо на матчах такого рівня без лікарів ніяк не обійтися. Зазвичай на трибунах найчастіше згадують фахівця вузької спеціалізації — окуліста. Мерщій звертатися по його допомогу вболівальники голосно радять футбольним арбітрам, коли ті недобачають і роблять серйозні помилки. А нині оте емоційне від уболівальників: «Осліп чи що?» та «Окуляри купи!» — погодьтеся, стосується не тільки суддів в окремих моментах поєдинків. Репліки доречні щодо всього чемпіонату. Бо складається враження, що ФІФА та інші міжнародні арбітри не бачать чи не хочуть бачити реальних підстав, щоб позбавити державу-агресора права проведення будь-яких змагань такого високого рівня

Нагадаю, хто забув: Україна веде хоч неоголошену, але жорстоку війну, в якій майже щодня гинуть наші захисники. А під час війни вчитися у супротивника не гріх. Чого вчитися? Певна річ, не нахабства й цинічності, не пихатості та патологічної брехливості, не ворожості до всього світу

Великописарівський район на Сумщині один із віддалених. Щоб із Сум дістатися районного центру поблизу українсько-російського кордону, потрібно подолати більш як сотню кілометрів. Особливо проблемні ділянки від Охтирки до Кириківки, а звідти — до Великої Писарівки

Коли в тебе скромна зарплата, мимоволі, працюючи в інтернеті, звертаєш увагу, скільки заробляють інші. У світовій павутині часто розміщують інформацію про доходи відомих людей. Так ось, сама тільки декларація про доходи за минулий рік одного кінорежисера містить 56 сторінок. Згідно з документом, його дохід за рік становив понад 200 мільйонів доларів. Окрім того, він задекларував 89 (!) земельних ділянок, шість квартир, шість будинків, 11 нежитлових приміщень, кіностудію, вертоліт, трактор. Шокованим такими статками землякам метр відповів, що працює з 12 років. А ще він нащадок не менш знаменитого художника, картини якого коштують мільйони. «Я, — каже, — знявся у 50 фільмах, на полицях мого кабінету стоять найпрестижніші, серед них Оскар, кінонагороди. За мої майстер-класи платять 15—35 тисяч євро»

«ВАЗ в’їхав в електроопору», «Авто у Рівному зупинили… сходи лікарні», «У ДТП поблизу Рівного потрапили журналісти», — перечитую стрічку місцевих новин, і моє неслухняне волосся, здається, саме підіймається вгору. Намагаюсь уточнити інформацію про журналістів. Мене наздоганяє трагічне повідомлення: оператор агентства журналістських розслідувань «Четверта влада» Валерій Мартинюк після травм, яких зазнав у дорожній аварії, помер у лікарні. 

Сумно констатувати, але відоме всім гасло «Споживач завжди правий!» актуальне лише для насправді цивілізованих демократичних країн. Але й досі не для України. Хтось може закинути, мовляв, знову за рибу гроші. Проте, як на мене, логічно: що кому болить, той про те й пише. Тож я знову про комуналку

Упродовж усіх років незалежності суперечності роздирають  душі та уми українців. Спочатку іронічно сприймаємо запропоновані  «демократичні» нововведення, а потім, відмучившись із ними, ніби  прозріваємо й… знову беремося  за втілення нових помилок. Ходимо десятиліттями між двома соснами і страждаємо від численних  дилем: Схід — Захід, ЄС — Митний союз, НАТО — Слов’янський союз та інші, на які є однозначні, прямі відповіді

Знаєте анекдот: пасажир прибіг на перон, а поїзд пішов. П’ять хвилин, як рушив за графіком, чемно пояснив працівник вокзалу. «Не дуже й спізнився», — втішив себе пасажир. Залізницю називали державою в державі завдяки порядку і дисципліні. «Найнадійніший» — теж про цей вид транспорту. Навіщо це пишу? Щоб утішити себе і вас, як цей пасажир. 

Коли вчилася в школі, для мене весь період навчання асоціювався лише зі словами: повага до вчителя, перший дзвінок, уроки, домашнє завдання, успішність, батьківські збори, канікули, останній дзвінок. Квіти ми приносили класному керівникові, але лише на початку та наприкінці навчального року. А ось шкільних поборів на ремонт класу не було, та й не замовляли вчителі шикарних подарунків на дні народження