Релігія

 «Ходить Ілля на Василя, несе пугу житяную, куди махне — жито росте…» — починають співати ще вдосвіта хлопці-посівальники, заходячи до осель та засіваючи їх зерном. Засівання — характерна прикмета новорічного свята. Робити це мали право тільки підлітки або маленькі хлопчики. Цікаво, що в українській традиції існує звичай «першого полазника» —  хлопця, котрий першим переступив поріг оселі в Новий рік, що вважалося щасливою прикметою. Пов’язано це з тим, що саме чоловіче начало (така традиція існує не лише  в українській, а й в більшості древніх культур) уособлює в собі все, що стосується духовної сфери. 

У Липівці на Рогатинщині забави на Василія — апогей зимових свят. Ходить у цей день найставніший у селі чоловік у кожусі, підв’язаний крайкою, з Вифлеємською зіркою в руці та вінком-«грегорем» навпоперек.  Поруч — колядники: поважні чоловіки й жінки в чорних кожушках, шалянових хустках та спідницях. 

«Це одна з найдавніших — створена Станіславом-граматиком у 1401 році — авторських книг», — сказала мені головний зберігач фондів Закарпатського краєзнавчого музею Тетяна Шевніна. Тож не дивно, що писемна пам’ятка серйозно пошкоджена часом: літери розпливлись у плямах. Більш-менш добре збереглися заголовки, зроблені червоною фарбою. Повністю прочитати всі збережені сторінки книжки можна лише під інфрачервоним світлом. Палітурка Королівського Євангелія, яка колись несла на собі всю пишноту подібних книг, має жалюгідний вигляд. Коштовних оздоб на ній не збереглося.  

Цю будівлю у Зборові на Тернопіллі спорудили у райцентрі за останні 20 років. Виросла вона на місці колишньої старої пральні. Тепер на цьому подвір’ї теж дбають про чистоту, але передовсім духовну, моральну, християнську. Тут — жіночий монастир.  

«У біднім вертепі, в яслах на сіні воплотився Владика, Цар світу», — нагадує давня українська колядка про місце народження Ісуса Христа. Вифлеємську подію українці зуміли передати, відтворити чи перенести на власний грунт не лише через спів, а й через театралізоване дійство і навіть творення макета стаєнки.    Нині у кожній церкві Тернопілля, крім прибраних ялинок, обов’язково виставляють шопку — своєрідний макет вифлеємської стаєнки. Вона також з’являється на центральних майданах чи вулицях міст. Її можна купити в сувенірних крамницях, тож багато хто знаходить для неї місце і у власному помешканні.

  Усе трудове життя тернополянин Зіновій Ничик присвятив поліграфії. Навіть не гадав, що, вийшовши на пенсію, активно візьметься за оздоблення ікон. До цього, каже, надихнув його сон, а чи марево, що побачив у реанімаційній палаті одного зі столичних лікувальних закладів. Сюди його привезли після складної операції на серці. Виходячи з анестезії, він чомусь побачив образ Зарваницької Божої Матері, прикрашений бісером. Дав собі слово: якщо житиме, мусить відтворити й собі таку ікону. Так і вчинив.

Знаємо, що єпископ Міри Миколай у IV ст. успадкований маєток використав на допомогу бідним, а отже, на справу християнської любові. Його назвали згодом Чудотворцем. А 19 грудня церква східного обряду відзначає день цього святого. Вже давно на Тернопіллі свято Миколая вийшло із суто релігійного призначення й стало воістину всенародним. Воно — особливе, хвилююче, радісне. І не лише для малечі, а й для дорослих. Бо хто ж відмовиться від подарунка, від світлої казки! У Бучацькому районі ім’я св. Миколая відлунює і в назві села. Тож гайда — у Миколаївку.

У світі є місця, де втрачається почуття реальності.  Ви забуваєте, в якій країні перебуваєте і яка зараз пора року. Вас опановує почуття цілковитого спокою і гармонії, вам раптово розкривається таємниця безкінечності часу і ви зазираєте за завісу Вічності. До таких місць, безперечно, належить монастир святої Одиль, розташований у Вогезах, — гірському масиві на північному сході Франції, на висоті 764 метри.  

Напевне, вже не довідаємося, кому з державних чиновників колись спало на думку розпочинати опалювальний сезон у містах саме 15 жовтня. То була комунальна інтуїція, але з похибкою на один день: адже в Україні, згідно з приписами небесної канцелярії, споконвіку вперше розтоплювали піч 14 жовтня, на Покрову.  

 Про повернення ікони після третього клопотання перед Російською Федерацією позавчора оприлюднив у Києві за присутності представників багатьох ЗМІ голова Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України Юрій Савчук.

Навряд чи є хоч одне християнське свято, в якому так тісно переплелись церковні і світські мотиви, як у Трійці або Зелених святах. На думку істориків, так звана клечальна неділя з її традиціями прикрашати оселі зеленню та славити живу природу, як найвищий символ духовного самоочищення людини, веде свій початок ще від праслов’янських часів з їхніми  язичницькими обрядами.

В Одеському музеї особистих колекцій ім. Олександра Блещунова презентовано каталог ікон - у друкованому та електронному форматі. Як зауважила директор музею Світлана Остапова, це перше наукове видання її закладу. Електронний каталог вже отримав схвальні відгуки. Більшу частину музейної колекції - загалом їх 76 - складають ікони, написані старообрядцями-липованами, які ще на початку ХVІІІ століття тікали до Придунав'я від релігійного переслідування.