Здавна українське село допомагає іншим і вперто бореться за своє виживання. Усі проблеми, які за десятиліття накопичилися в ньому, напевне, можна звести до одного: виростити дітей і відправити їх у місто шукати кращої долі. Але ж так розмивається основа: немає жителів — не стає села. Щороку з мапи України зникає їх  кілька  — гарних, самобутніх, де кожна хата була наповнена життям і традиціями нашого народу. Негативна тенденція проявилася і у Липчанах, що в Могилів-Подільському районі на Вінниччині. Та місцева громада не стала чекати, що хтось за них розв’яже проблему, а згуртувалася — і кинула виклик часові. А саме: навесні цього року через центральні ЗМІ запросила до себе на постійне проживання молоді родини з дітьми. Життєво мудра ідея виявилася вдалою.  

На Черкащині, як і в інших областях, триває обговорення проекту Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні серед територіальних громад. Основне завдання реформи — дати можливість громадам на своїй території розпоряджатися коштами, проводити референдуми з актуальних питань життєзабезпечення. 

Як кажуть наші сусіди-поляки (а саме польська адміністративно-територіальна реформа, спрямована на розвиток самоврядування, визнана кращою в Європі), на кожній території є рівно стільки самоврядування, скільки є в бюджеті грошей для здійснення його повноважень. Тобто поряд з активністю та колективною мудрістю самої громади головний чинник її поступального розвитку  все ж таки фінансовий.
І на Рівненщині є громади, котрі вже навчилися гроші заробляти.  

Один з  головних критеріїв  оцінки  зрілості та демократичності суспільства — показник рівня розвитку в ньому місцевого самоврядування.  Адже саме   активність громад,  їхня спроможність виконувати окреслені законами   функції  й завдання сприяє  підвищенню та покращенню соціальних стандартів життя громадян, розв’язанню проблем місцевого значення.  І водночас надає можливість загальнодержавним органам управління зосереджуватися на вирішенні глобальних питань.  Коли ж  врахувати весь комплекс повноважень і функцій органів місцевого самоврядування та екстраполювати їх на українське сьогодення,  то виникає запитання стосовно того, чи в нашій країні самоврядування відповідає своїй назві.  Саме з цього і розпочалась наша розмова з виконавчим директором  Асоціації міст України Мирославом ПІТЦИКОМ.  

Віддавна нашу націю небезпідставно критикують за те, що, образно кажучи, ми «повільно запрягаємо». Тобто довго роздумуємо, відкладаємо і вагаємося, розпочинаючи ту чи ту важливу справу. Не виняток і реформа місцевого самоврядування, очікування якої майже на два десятиліття безнадійно затягнулося в часі й чимось нагадує зал великого аеропорту в негоду: всі вдягнені, з валізами в руках, а до літака ніхто не запрошує.
Після оприлюднення цьогорічного Національного плану дій щодо реформування найважливіших сфер нашого суспільства знову зажевріла надія, що зміни не за горами: уряд уже підготував проект указу щодо концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади і подав його на підпис  Президентові нашої держави. 

Ця тема знову вийшла на перші шпальти вітчизняних газет, зазвучала в теле- і радіоефірі, про неї говорять на різноманітних зібраннях. А все тому, що й чинна влада, і широка громадськість дедалі більше розуміють: добробут всієї держави складається з десятків тисяч добробутів кожної її території. З огляду на це в жодній країні світу управління неможливо здійснювати з центру. За словами відомого французького науковця Токвіля, «центральна влада, якою б освіченою та вправною вона не була, не в змозі самотужки охопити всі питання життя великого народу. Коли така влада намагається тільки своїми силами створити та привести в дію безкінечну множину різних суспільних механізмів, вона змушена буде або задовольнитися далеко неповними результатами, або її зусилля будуть просто марні».

Серед реальних, а не міфічних здобутків вітчизняної демократії справді гідне місце посідає ухвалений на початку 2011-го Закон «Про доступ до публічної інформації». Цьогоріч у травні ми відзначатимемо другу річницю з часу набуття ним чинності, а отже, маємо хорошу нагоду перевірити, як втілюється в життя цей  законодавчий акт, що по праву ввійшов до світової десятки зразків прозорості і відкритості діяльності владних структур.

Гамлетівське «бути чи не бути» доволі складно проектувати на ситуацію, що склалася в столиці нашої держави довкола виборів Київського міського голови та Київради: надто вже вона неоднозначна.

«Якщо бути — то коли і в який законодавчо прийнятний спосіб?», «Якщо не бути, то як це пояснити громадянам, не порушивши при цьому Конституції та уникнувши міжнародного розголосу?» — краються сумнівами ті, хто мав би за статусом чи посадою достеменно знати відповідь на це, здавалося б, просте запитання, — народні депутати України, обрані киянами «слуги громади» та посадовці  чинної міської ради,  правники центральних структур виконавчої влади, дотичних до проблем дотримання чинного законодавства  у сфері державного управління і місцевого самоврядування.

На відміну від Європейської хартії місцевого самоврядування,  яка закріпила право і можливість громад на управління місцевими справами, профільний вітчизняний закон стверджує, що держава гарантує здійснення цього права і реальну можливість його реалізації. На жаль, практика останніх 20 років свідчить, що це лише декларації. І даремно кивати лише на брак політичної волі наших очільників — виконавча влада, вочевидь, не хоче поступатися своїми повноваженнями.  

Скільки говори про цукор, солодше в роті не стане. Цю східну мудрість часто згадують представники місцевих рад, коли йдеться про міжбюджетні відносини між центром та територіями. Ось і нині, коли триває робота над проектом Основних напрямів бюджетної політики на 2014 рік, Національний конгрес місцевого самоврядування України (НКМСУ), який об’єднує три провідні  всеукраїнські асоціації органів місцевого самоврядування — Асоціацію міст, Українську асоціацію районних та обласних рад  та Всеукраїнську асоціацію сільських та селищних рад — відповідно до чинного законодавства надав  уряду свої пропозиції.