Первомайськ, Лисичанськ, Свердловськ — одразу у кількох містах Луганщини сталися конфлікти, пов’язані з бажанням людей захистити своє право на труд. Ситуація загострюється тим, що в області через щільність населення, концентрацію трудових ресурсів більшість жителів трудилися на одному-двох бюджетоутворюючих підприємствах. Завдяки зусиллям представників обласної влади влаштовані «пожежні» заходи в кожному з названих випадків – проведені переговори з інвесторами первомайської шахти «Марія Глибока» і зараз гірники вже працюють у новій лаві; власник Лисичанського нафтопереробного заводу «Роснафта» виділив кошти на утримання підприємства навіть за умов зупинки основного виробництва; акціонери склозаводу «Пролетарій» пришвидшили модернізацію потужностей, аби завод запрацював на повну силу, а ситуацію щодо боргів із зарплати на Свердловському машинобудівному заводі зараз вивчає прокуратура області. Але ясно, що на ринок праці в цій індустріальній області України чекають кардинальні зміни. 

Загалом діти можуть відпочивати у 53 таборах, 6 наметових містечках, 4 таборах праці і відпочинку та 317 пришкільних таборах.

Унікальний для повноцінного відновлення здоров’я природний об’єкт «Доріжка-босоніжка» — лісова стежка з ділянками з покриттям з різних природних матеріалів (пісок, щебінь, ялинові шишки, гравій, галька, окатиші, шматочки кори дерев) — стане фішкою нинішнього сезону в бердянському дитячому оздоровчому центрі «Червона гвоздика». Регулярні прогулянки по такій стежці забезпечать дітлахам і дорослим ефективний масаж стоп, що посприяє загартуванню та зміцненню імунітету. 

У радянські часи всі випускники вишів і технікумів знали таке слово — «розподіл». Нині ж дехто зі студентів запитує: а що це таке? А це означало, що держава, вкладаючи в навчання студента кошти, заздалегідь готувала для нього робоче місце за фахом. Відпрацювати треба було, як мінімум, три роки. Студенти не любили розподілу. Бо привабливих вакансій було мало, та й ті діставалися червонодипломникам. Та були й варіанти — коли студент сам домовлявся з керівником установи, в якій хотів працювати, і приносив до деканату «виклик», тобто заявку про направлення на роботу саме цього фахівця. А ось нині багато студентів мріють, щоб з’явилося щось схоже на розподіл. Бо навіть навчання за бюджетні кошти — ще не гарантія роботи. Як же скоротити шлях від диплома до робочого місця? Про це розмовляємо з головою Державної служби зайнятості Мариною ЛАЗЕБНОЮ.  

З першого липня стартує вступна кампанія. Та декого із завтрашніх абітурієнтів ще не полишають сумніви: чи правильно я визначився з вибором професії? Адже нині молодь орієнтується не лише на власні здібності й уподобання, а й на інший не менш важливий чинник: чи конкурентним буде обраний фах на ринку праці, чи дасть можливість прогодувати себе і свою майбутню родину? Якщо ще з десяток років тому майбутні студенти ставили собі за орієнтир престижність фаху, то нині побачили, що цей критерій зіслужив погану службу. Приміром, маємо надлишок тих же юристів і економістів...  

Коли людина йде на заслужений відпочинок після тривалої трудової діяльності або ж за станом здоров’я отримує групу з інвалідності, наш Пенсійний фонд подекуди стає для неї справжнім випробуванням.
Похід до нього в Україні завжди був справою не з легких. Потрібно нерви зібрати в кулак, запастися терпінням і, звичайно, купою часу, бо тут можна проводити в чергах у задушливому коридорі цілісінькі дні. Та непогано б ще й мати здорові ноги, бо здебільшого «привітні» інспектори посилають побігати крутими, вузькими сходами з поверху на поверх за довідками чи якимись дуже важливими папірцями. А коли, приміром, оформлюється пенсія, то однією установою вже не обійдеться: ноги в руки і гайда по всьому місту збирати документи... 

Новий Закон «Про зайнятість» відкриває для людей старшого віку конкретні перспективи на ринку праці. Фахівці центрів зайнятості докладно розповідають про те, як саме це відбуватиметься, а власкори «УК»  — про поширення цього ноу-хау в регіонах. 

Проект Трудового кодексу України, який пройшов перше читання і намічений на затвердження в 2013 році, передбачає кілька нововведень. І якщо його розробники твердять, що він буде сучаснішим та захищатиме трудовий люд, то юристи і вчені впевнені в тому, що новий кодекс дасть змогу ігнорувати право людини не лише на відпочинок, а й на охорону здоров’я. Тож чого насправді чекати українцям від осучасненого кодексу — розбирався «Урядовий кур’єр».  
Нині всі права та обов’язки працюючих українців закріплені в Трудовому кодексі, який діє ще з далеких 1970-х років. Тож не дивно, що він морально трохи застарів.

Зайшовши до військового шпиталю Печерського району столиці, одразу ж відчуваємо затишну й теплу атмосферу. А знайомлячись з медичним персоналом і пацієнтами, переконуємося, що так воно і є.

Майже 10 років тому приміщення колишнього складу рішенням райдержадміністрації Печерського району було реконструйовано у військовий районний шпиталь для ветеранів Великої Вітчизняної війни (фахівці кажуть, саме в цьому районі їх проживає найбільша кількість порівняно з іншими районами міста). Відкривав заклад Віктор Янукович, який тоді був Прем’єр-міністром України. Мабуть, з його легкої руки і завдяки невпинним зусиллям медичних працівників, зокрема головного лікаря полковника Миколи Найєра, військовий шпиталь «Печерський» нині один з найкращих медичних закладів, і не лише Києва. 

З настанням справжньої літньої спеки кореспондент «УК» разом з начальником водолазно-рятувальної служби МНС України Юрієм Білецьким проїхалися столичними пляжами і з’ясували, наскільки вони готові приймати відпочивальників. Також фахівець допоміг нам перевірити безпечність дна й берега поблизу зон відпочинку. Звернули увагу і на те, наскільки упорядковані самі пляжі вздовж Дніпра. А також за п’ятибальною системою оцінили якість піску на березі, наявність магазинів, туалетів, роздягалень та урн для сміття. 

Коли 80 років тому створювали Українське товариство глухонімих, проблем у цих людей було хоч відбавляй: вони були абсолютно неграмотними, не навченими жодних спеціальностей, не мали роботи. Новостворена організація мала змінити це. Тим більше, що у спеціальній постанові Центрального виконавчого комітету та Ради народних комісарів, якою було створено УТОГ, йшлося про те, що основні його завдання — пошук та організаційне об’єднання глухих, а також навчання їх професій, працевлаштування, залучення глухонімих людей до суспільного життя, їхня адаптація до навколишнього середовища та захист прав інвалідів зі слуху.