У Черкасах міське господарство — ніби латана свитка. Туди натягнеш — в іншому місці порветься. Воно й не дивина, кажуть городяни. Якби ж дбайливий господар був. Та де його взяти?  

Мережа магазинів на Черкащині стрімко розвивається: ще кілька місяців тому в області було 8 тисяч об’єктів торгівлі, а нині — вже майже 200. Однак на полицях магазинів, зокрема продовольчих, здебільшого представлені товари зовсім не місцевого виробництва. З одного боку, це нібито й добре: свобода підприємництва сприяє розширенню асортименту товарів. А з іншого  — споживачеві потрібен товар свіжий, адже він, завезений від далекого виробника, втрачає свої кондиції, та й транспортні витрати збільшують вартість продукту.  

Проблема прибирання та утилізації сміття в Черкасах не нова. Скільки живу тут (а вже минуло добрих 30 років), про це точаться розмови на всіх рівнях влади — від районної й міської до обласної. Були навіть випадки, коли влаштовували пікети, аби далі не завантажувати переповнене міське звалище, що під Черкасами в Руській Поляні. Різних проектів сміттєпереробки не бракувало. Пробували навіть сортувальний завод запускати, однак через неприбутковість проекту його незабаром закрили, а сміття так і звозять на старе звалище, яке колись таки вичерпає свій ресурс. 

Сьогодні питаннями трудового законодавства займаються різні інстанції. Щоб перевірити, як приймають людей на роботу, в яких умовах вони працюють, чи вчасно їм виплачують зарплату і чи правильно звільняють, на підприємство повинні прийти не менш як п’ять представників контролюючих органів. Кожен перевіряльник інспектує свою маленьку частину, а «слона» може й не помітити. А роботодавці цим досить уміло користуються.
Щодо ситуацій, коли працедавці свідомо обманюють співробітників і державу, економлячи на фонді заробітної плати, відповідно і на платежах до Пенсійного фонду, то ними повинна займатися податкова, куди найчастіше і прямують громадяни, яким не заплатили зароблені гроші.  

Головний камінь спотикання — непопулярне серед населення, але неминуче з точки зору демографічного розвитку підвищення пенсійного віку. У 2007 році німецький уряд збільшив пенсійний вік для жінок та чоловіків із 65 до 67 років. Аби люди поступово звикали до нових умов, втілення реформи було розтягнуто на 17 років. Проте в суспільстві не припиняють обговорювати доцільність такого нововведення. Особливої актуальності ця дискусія знову набуває напередодні парламентських виборів у ФРН, які відбудуться у вересні.
Закон «Про адаптацію пенсійного віку до демографічного розвитку» в Німеччині почали реалізовувати лише через п’ять років після його ухвалення. 

«Члени африканського племені Банту, які живуть у Габоні, отримують більшу пенсію, ніж болгари! Невже вони розумніші і працьовитіші, ніж болгарські громадяни?» — з таким емоційним запитанням звернувся нещодавно до представників влади лідер болгарської політичної партії «Атака» Волен Сидеров. За його словами, пенсія представників Банту становить 194 євро, в Болгарії ж після підвищення з 1 січня 2013 роки вона ледь сягає 75 євро.
Розмір середнього пенсійного забезпечення болгар, за даними Національного інституту статистики, в 2011 році не перевищував 270 левів (приблизно 135 євро). 

  З 15 по 22 травня в Україні втретє проходить Національний тиждень подружжя. Це не якась разова акція, а міжнародний рух, мета якого — підтримувати авторитет сім’ї в суспільстві та утверджувати цінності родини і шлюбу. Вперше його провели у Великобританії у 1997 році. А 2011-го до нього долучилася й Україна, ставши однією з 20 держав, у яких щороку протягом одного тижня подружжя і шлюб стають головними темами в країні.

Для людей з вадами зору, як і для інвалідів інших нозологій, у нашій державі є певні преференції: вони мають пільги, користуються соціальними послугами, отримують, нехай невеликі, та все ж таки пенсії і дотації. Проте щоб розвиватися й пізнавати світ, життєво необхідне значення для сліпої людини має інформація, яку вона здобуває за допомогою брайлівської та озвученої літератури. А про новини з життя Українського товариства сліпих (УТОС) і незрячих з інших куточків світу ці люди дізнаються зі спеціальної преси, яка роками була незмінним супутником і розрадою від самотності…

Сьогодні ж преса для сліпих опинилася в дуже скрутному становищі — видання скоротилися і майже не випускаються… 

Для України, як і для більшості країн Європи, нині основною демографічною тенденцією є старіння населення. Тому змінюється співвідношення між кількістю працюючих та пенсіонерів. Тож виходом із ситуації в багатьох країнах стало підвищення пенсійного віку, до того ж істотне.
У нашій країні число працюючих майже зрівнялося з числом тих, хто перебуває на заслуженому відпочинку, отже, перші мають забезпечити своїми внесками другим пенсійне утримання. У таких умовах забезпечити повну і своєчасну виплату пенсій без пенсійної реформи, яка стартувала в жовтні 2011 року, було б непросто. До речі, в деяких країнах Європи пенсійний вік підняли аж до 70 років! На цьому тлі положення нашої пенсійної реформи, за якими жінкам поступово підвищують пенсійний вік до 60 років, має вигляд відносно м’якого. 

Широка міжнародна дискусія про пенсійну реформу стартувала в 1994 році після публікації доповіді Світового банку "Запобігання всесвітній кризі старіння", в якій зазначалося, що з урахуванням сформованої тенденції збільшення тривалості життя пенсіонерів більшість країн зіткнуться з дефіцитом пенсійної системи, побудованої виключно на принципах перерозподілу коштів між поколіннями (солідарний принцип, або Pay-As-You-Go). Протягом кількох років представники Світового банку, Міжнародної організації праці, Міжнародної організації соціального забезпечення сперечалися про співвідношення накопичувальних і перерозподільних елементів у системі пенсійного забезпечення. Досягнутий на нинішній момент політичний консенсус передбачає, що універсального рецепту не існує і кожна країна повинна вибрати власну модель, яка відповідає національній специфіці та рівню економічного розвитку.