«Як зваблять, бувало, до себе в Січ якогось хлопця із Гетьманщини, то спершу випробовують, чи годиться він у запорожці», — йдеться у переказах та історичних свідченнях, що дійшли до наших днів. Отже, накажуть козаки небораці кашу варити, а самі йдуть буцімто косити. Наварить він і виходить на могилу кликати побратимів. Ті чують та не відгукуються, і тоді новобранець починає скімлити: «От занесла мене нечиста сила до цих запорожців!..» А вони тоді проміж себе: «Ні, це не наш!» Інша річ, коли кандидат у січовики покличе козаків кілька разів, а потім каже: «Ну, й дідько з вами, як мовчите! Я й сам можу кашу їсти!» І затягнувши на весь степ пісні, йде молотити кашу. 

—Не забудьте: код у моєму під’їзді 459: 45-й рік, 9 Травня, —  розшифрувала Дарія Емануїлівна. В гостях у цієї милої жінки-фронтовички, ветерана споживчої кооперації області побувала не вперше. Бо, немов магнітом, притягують її надзвичайно позитивна енергетика і якась особлива життєдайна сила. Вдуматися тільки: пройти фронтовою медсестрою дві війни — фінську та Велику Вітчизняну, відбудувати повоєнне Рівне, відпрацювати кілька десятиліть у кооперації, виростити сина, діждатися онуків та правнуків, пережити втрату чоловіка і… не зігнутися під вагою всіх оцих життєвих перипетій.  

Водій увімкнув радіо на повну силу, і маршрутка зірвалася з місця.

— «Золотые купола на груди наколоты»… — заволав співак і ми, пасажири, негайно засумували. Шлях від столичної площі Космонавтів до площі Толстого наче й не дуже довгий, проте останнім часом через затори на дорогах триває замість 20 хвилин майже годину. Й увесь цей час доведеться слухати про «золоті куполи»? До того ж,  нещодавно на цьому маршруті замість традиційного «Богдана» пустили величезний автобус, і він, не поспішаючи, пливе вулицями міста, наче корабель пустелі, впускаючи і випускаючи пасажирів тільки через передні двері.

Гвардії рядовий Євтушенко служив у 10-й повітряно-десантній дивізії Радянської армії, пропав безвісти 14 жовтня 1943 року. Але члени історично-пошукової організації «Пошук-Дніпро» з’ясували, що солдат загинув у бою під селом Дніпровокам’янка Дніпропетровської області. Саме там торік пошуковці знайшли останки радянського артилериста, частини його амуніції і зброї. 

Складною залишається екологічна ситуація в Україні. У промислових містах скорочуються площі зелених насаджень, збільшуються обсяги незаконного вирубування лісів, забруднюються і знищуються водойми. Антропогенне і техногенне навантаження у кілька разів перевищує показники розвинених країн. Таке бачення ситуації окреслив Прем’єр-міністр Микола Азаров під час селекторної наради у Міністерстві екології та природних ресурсів.   

Кінець квітня та початок травня дошкуляли українцям над- звичайною спекою: місцями температура в тіні піднімалася до 39 градусів тепла. Синоптики зазначають, що цьогорічний травень радше літній, ніж весняний місяць, і прогнозують на найближчі дні стійку спекотну погоду.  
Директор Українського гідрометеорологічного центру Міністерства надзвичайних ситуацій Микола Кульбіда повідомив, що до 12 травня у всіх регіонах температура вночі становитиме 13—18 градусів вище нуля, а вдень — 22—27 градусів. При цьому він зазначив, що у східних, південних та центральних областях стовпчик термометра подекуди може піднятися й до 30 градусів.

Однолітки грають у футбол. За ворота їм слугують дві жердини, а трохи продовгуватий гладенький предмет, який вони котять босими ногами, чомусь магнітом притягує мою дитячу увагу. Підходжу ближче і з грудей мимохіть виривається зойк: «Хлопці, це ж людський череп!» Вони зупиняються, беруть до рук, як їм здавалося, каменюку і суха глина висипається з отворів, що колись були чиїмись очима. А ось і  дірка від кулі. Зі слізьми на очах і полохливим серцем розбігаємося врізнобіч.  

Ті, хто особисто знав Миколу Івановича, стверджували: його зовнішність була не те що не геройською, а радше навпаки. Скромний, небагатослівний, аж наче сором’язливий — ніщо не вказувало на виняткові бойові заслуги ветерана. Ніколи не випинав грудей із Золотою Зіркою і багатьма іншими нагородами, жодного разу не скористався пільгами, що належали за статусом, жив у простенькій хатині в поліському Глухові.    

Звертається до вас громада селища Лисичанський з Луганщини. У нашому населеному пункті хочуть закрити пошту і ми цим дуже незадоволені. Хочемо запитати, чи можемо щось зробити, аби цього не сталося?

Справа в тім, що працівники Першотравневого Центрального пункту зв’язку Луганської дирекції «Укрпошти», починаючи ще з 2010 року, намагаються закрити наше поштове відділення. А громада, у свою чергу, намагається цьому запобігти. Але нині вже пошту хочуть закрити, не зважаючи на думку місцевих жителів, ні навіть депутатів, які намагаються нас захистити. Адже після того, як пошта звільнить приміщення, його планують продати зацікавленим особам, які відкриють там магазин. Розташування будівлі дуже зручне — у центрі селища, біля дороги. А нам не потрібен ще один магазин, їх і так вже занадто багато. До того ж, недалеко — базар Лисичанська. А ось поштове відділення нам дуже потрібне.

Отже, хочемо дізнатися, яка офіційна причина закриття пошти у Лисичанському і чи можна відмінити це рішення?

МІСЦЕВА ГРОМАДА, селище Лисичанський Луганської обл. 

Маю невелику зарплату, яка ледве сягає прожиткового мінімуму. Через це від мене пішла громадянська дружина, забравши восьмирічну дочку. Вже два роки вони зі мною не проживають. Підозрюю навіть, що виїхали з України. А отже, я хотів виписати дружину зі своєї квартири. Бо досі змушений платити за комунальні послуги як за двох людей. Але мені сказали, що не все так просто і робити я це маю через суд. На суді мої сусіди підтвердили, що дружина вже два роки у квартирі не з’являється. Але суддя зауважив, що маю подати оголошення саме до «Урядового кур’єра». На юридичних тонкощах я не знаюся, тому хочу запитати, чи насправді я зобов’язаний давати це оголошення? І чому саме у вашу поважну газету? Поясніть мені, будь ласка.

В. БУБНОВ,  Житомир