Журналістське розслідування, проведене тиждень тому одним з українських телеканалів на предмет поширення наркотиків у столичних школах, справило ефект вибуху інформаційної бомби. Правда, вибірковий, бо, скажімо, у громадському транспорті на тлі подій у Миколаєві про це майже не говорили. Хоч і було про що — нагадаємо, тоді телевізійники за підказкою самих школярів змогли придбати «дурку» безпосередньо на території навчальних закладів. Зате батьки, чиї діти навчаються саме в цих ліцеях, та певні освітянські структури пережили справжній стрес. 

Допоки достеменно не відомо, де саме розташований рай, можна припустити, що це може бути прикарпатська Східниця. Тут, за оспіваним Іваном Франком Бориславом, після рівнинного пейзажу перед очима неочікувано  з’являються вкриті соснами і смереками гори,  поміж якими обабіч  прозорої як скло річки постає оповита блакитним серпанком долина. Земля, надра якої наповнені цілющими водами, зокрема і  «Нафтусею». Завдяки титанічним зусиллям першовідкривача східницьких джерел, світлої пам’яті Омеляна Стоцького, достеменно це зафіксовано ще 44 роки тому.  Проте законодавчого статусу державного значення  цей бальнеологічний курорт  ще не отримав, а отже,  селищна громада як самостійна конституційна форма народовладдя  не може належно скористатися даним їй Європейською хартією місцевого самоврядування правом ефективно управляти територією оздоровниці.  

Першими теплими днями ми з подругою вийшли прогулятися. Пішки. Куди? Ноги самі занесли на Софійську площу, а згодом і до Андріївського узвозу.  

Місяць тому Рахівський районний суд Закарпатської області завершив розгляд справи місцевого приватного підприємця. Чолов’яга примудрився 11 (!) разів переправити через митницю вантажівки з «лівими» дошками. У справі фігурують майже 440 кубометрів дощок вартістю 265 тис. грн. Вантаж їхав в Угорщину й Італію на підставі справжніх-підробних «експортних» сертифікатів про походження лісоматеріалів.
Для підприємця справа закінчилася, можна сказати, щасливо — зважаючи на його інвалідність, двох неповнолітніх дітей та щире розкаяння, він отримав лише рік позбавлення волі.  

Відомо, що тиха вода греблі рве. А стічна — роз’їдає труби, перетворюючи сірководень, що міститься в ній, на сірчану кислоту: майже 8 кілометрів залізобетонних труб напірного каналізаційного колектора, які проходять від міста Чернігів у заплаві річки Десна до очисних споруд уже півстоліття, на деяких ділянках просто розчиняються в агресивному середовищі. А це весь час загрожує викидом неочищених стічних вод у  поки що чисту річку, яка дає 70% питної води для киян.  

Чи випадкова закономірність, чи закономірна випадковість, але два факти, про які нижче, збіглися в часі. Спершу в своєму архіві знайшов записник студентських років, у якому збереглися розповіді моїх дідуся Трохима та бабусі Марії по маминій лінії.

Перечитав, як у 70-х роках розповідали про своїх батьків, відповідно Дмитра та Василя — про їхню роботу в полі й коморі, виховання синів і доньок, про те, як ті наприкінці ХІХ століття поїхали до Криму по сіль (хоч і не вважали себе чумаками). Повертаючись назад, завернули до однієї гостинної корчми, на радощах відзначили вдалу поїздку (адже до рідної хати залишалося якихось два десятки кілометрів) та й… заснули на чумацькому возі. Добре, що воли трапилися тямовиті: без «водіїв» доставили вантаж і пасажирів до самісінького двору. Ох і «нагоріло» ж потім обом від рідні… 

Чого гріха таїти, у більшості українських родин жодне свято не обходиться без спиртного. Доки дитина зовсім маленька, їй за святковим столом наливають сік. Та згодом, десь років у 10—12, сину або дочці вже можуть дозволити пригубити шампанського. А за рік-два той самий підліток уже сидітиме в дворі з пляшкою пива.
За даними ВООЗ, майже 40% наших дітей, старших 13 років, уживають алкоголь та схильні до цього. Лікарі-наркологи більш оптимістичні. Вони стверджують, що лише 1% дітей віком 12—13 років та майже 5% підлітків 16—18 років регулярно вживають спиртні напої. Проте, як бачимо, проблема є. 

Жартома кажуть, що якби не людські лінощі, то ми ще й досі жили б у печерах. Однак у цьому жарті, мабуть, більше правди, ніж вигадки. Адже перші винаходи зумовлені не стільки прагненням їх безіменних авторів винайти щось нове, як бажанням полегшити собі життя, створити комфортніші умови, витрачаючи при цьому якомога менше фізичних зусиль. І якщо, приміром, провести глобальне соціологічне опитування, то, будьте певні, мільярди жінок назвали б винахід пральної чи посудомийної машин набагато важливішим явищем, ніж створення атомної бомби, за виготовлення якої вчені одержували високі звання та винагороди.

Справді, нахабство не знає меж, а непокаране зло множиться. Щоб переконатися в цьому, варто прочитати оголошення у вагонах метро або на автобусних зупинках. Багато з них запрошують пограбувати вас, ваших дітей, а заодно і суспільство в цілому. Саме так сприймаються численні пропозиції продати курсові та дипломні роботи, кандидатські дисертації. Кому зовсім несила, може купити готовий диплом. На вибір — ким хочеш, миттєво станеш. Звичайно, збагативши продавця. 

Про проблему шламосховищ Миколаївського глиноземного заводу «Урядовий кур’єр» пише вже вп’яте за останні півтора року. Вперше про небезпеку викидів червоного шламу газета попереджала у грудні 2010-го. Трохи раніше сталася аварія на глиноземному комбінаті Айка в Угорщині, де майже один мільйон тонн небезпечної сировини забруднив територію країни.
Вже в лютому-березні 2011-го забруднення не оминуло й нас.