Спливають останні дні літа. А з ними — й надії відчути зміни на краще в екологічній ситуації на великих і малих річках Черкащини. Приміром, оспіваний у піснях, поезіях і романах Дніпро-Славутич у цю пору має досить жалюгідний вигляд. Щороку в останній місяць літа головна водна артерія України дедалі більше нагадує замулену калюжу з їдким запахом, зеленою водою й безліччю водоростей та сміття. Цвітіння води, пояснюють екологи, — це природний процес, спричинений розмноженням синьо-зелених водоростей. А у воді відбуваються й інші хімічні й біологічні процеси, не сприятливі для всього живого.

Від кожної поїздки на фронт чекаю не лише на зустрічі з цікавими людьми, а й позитивний заряд, який налаштовує на відверту розмову з читачем. Саме після таких творчих відряджень відчуваю прилив енергії та бажання розповідати про хлопців з передової. Різних за віком, характером, вдачею, але однакових та рішучих у солдатському житті. Одягнувши однострій, вони стають єдиним цілим, що гуртує наших захисників, мобілізує на виконання бойових завдань. Тоді бачиш перед собою не просто воїна, а мотивованого чоловіка, який готовий не лише стояти на своїх позиціях попри будь-які провокації російського агресора та їхніх посіпак з так званих Л/ДНР, а й іти в атаку.

Дорога до Станиці Луганської була довгою. Тому, вмостившись на задньому сидінні військового позашляховика, я вирішив одразу подружитися з попутниками: оператором військового телебачення ЦТРС Геннадієм Салівоном (задрімав уже через 20 хвилин поїздки), який сидів поруч, і начальником пресгрупи оперативно-тактичного угруповання «Північ» старшим лейтенантом Оленою Мокренчук (зайняла переднє сидіння біля водія). Старший лейтенант у камуфляжі виявилася дуже приємною, розумною, чудовою співрозмовницею. Завдяки їй я поповнив диктофон найтрагічнішими спогадами про війну, не помітивши, як доїхав до місця призначення.

Із початком війни на Донбасі на схід країни потягнулися не лише військовослужбовці ЗСУ, Нацгвардії, добровольці, волонтери, а й медики: поранених захисників було дуже багато, а рятувати їх на передовій та поруч було нікому. У перші місяці війни чимало наших воїнів гинуло тому, що їм своєчасно не надавали кваліфіковану медичну допомогу. Армійський стрій від того ставав не таким щільним.

«Усе буде гаразд»,— фраза-віра Володимира Труха. З нею він зростав, жив і загинув. Поліг із вірою, що все буде гаразд в Україні, яку так любив і пішов захищати від ненависного ворога.

Доля відвела йому до болю мало — лише 28 років. Однак він прожив їх гідно, чесно, самовіддано і яскраво. Командир взводу 15 окремого мотопіхотного батальйону «Суми» 58 бригади Збройних сил України Валентин Ничвидюк загинув восени 2017-го на Луганщині у зоні проведення антитерористичної операції

Спекотного кінця липня 2014-го Рівне прощалося зі старшим сержантом 39 батальйону Нацгвардії «Дніпро-2» Ігорем Волошиним — першим рівнянином, який загинув за Україну. І єдиним сином викладача Рівненського кооперативного економіко-правового коледжу Наталії Волошиної.

В останні дні серпня відбувся Всеукраїнський форум «Освіта України 30 без бар’єрів: вектори якості та успіху». У заході узяли участь заступники голів обласних державних адміністрацій, Київської міської, керівники департаментів освіти і науки, керівники закладів післядипломної педагогічної освіти, ректори педагогічних університетів, керівники управлінь Державної служби якості освіти в регіонах, представники громадських організацій та учнівського самоврядування. Напередодні нового навчального року важливо було оглянути спектр першочергових проблем і завдань, які стоять перед освітянами.

«Ми молода родина зі славетної династії Київської Русі — України. З роду засновників. Роду хрестителів. З хороброго роду. Мудрого роду. Козацького роду. Ми не сироти й не знайди. Ми нащадки могутньої країни, яка була центром Європи. Але ми маємо не тільки почуватися відповідно. Ми маємо поводитися відповідно», — урочисто проголосив Президент Володимир Зеленський перед проведенням військового параду на Майдані Незалежності 24 серпня.

Тридцять років тому сталася історична подія — було ухвалено Акт проголошення Незалежності України. Це стало точкою відліку новітньої історії України. Незалежної, суверенної, демократичної. Сьогодні Україна продовжує обстоювати свою незалежність. Герої-захисники зі зброєю в руках боронять суверенітет та територіальну цілісність нашої держави.