Суспільство

Роль публічних консультацій в ухваленні органами державної влади рішень, особливо під час втілення ключових реформ, не варто недооцінювати, а якість слід поліпшити. З-поміж іншого це сприятиме розширенню прав і свобод громадян та розвитку громадянського суспільства. А держслужбовцям допоможе знаходити збалансовані підходи.

Попри не надто ясну і доволі морозну днину, 16 січня у Харкові видалося провісником весни. Ідеться не про погоду, а про ті довгоочікувані зрушення в обов’язковому запровадженні української мови у сферу послуг, які нині увійшли у повсякдення харків’ян й усіх українців.

Брак у південному обласному центрі чітко визначеної, продуманої та прописаної екологічної політики призводить до того, що проблеми довкілля та безпечного існування загострюються. Місцевість, яка мала б приваблювати туристів і радувати жителів, щороку потерпає від забруднення атмосферного повітря і водойм, знищення зелених насаджень, наявності підприємств зі шкідливим виробництвом, нестачі цивілізованого підходу до поводження з відходами. До всіх цих давніх проблем додаються нові, пов’язані із глобальними змінами клімату. Чи впорається міська влада із новими викликами сучасності?

Цей Закон визначає правові та організаційні основи державної політики у сферах електронних комунікацій та радіочастотного спектра, а також права, обов’язки та відповідальність фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у відповідній діяльності або користуються електронними комунікаційними послугами.

Кожна мова оновлюється, лише дві не зазнають змін — латинська і санскрит, бо вони мертві. А жива розвивається. Українська мова ще й звільняється від нашарувань, що з’являлися внаслідок історичних чинників, зокрема русифікації за часів СРСР. Ніхто не говорить еталонною мовою, і це навіть було би протиприродно, як протиприродно пити дистильовану воду. Але дистильована — це еталон води. Мовний еталон, мовний стандарт, який, приміром, має Велика Британія, так само потрібен. Це архіважливо для національної єдности країни.

Усі заклади, установи культури, які перейшли до новостворених громад, у Закарпатській області перебудовуються на марші. Вони так чи інакше повинні або знайти своє місце в нових умовах, або припинити існувати. Цього, звісно, зовсім не хочеться ні їхнім колективам, ні користувачам послуг, які вони надають. Як переживають реформи, пов’язані з децентралізацією, працівники культури Закарпатської області, які їхні особливості, дізнавався кореспондент «Урядового кур’єра».

Актуальність теми боротьби з коронавірусом поза сумнівом. Їй і було присвячено чергову годину запитань до уряду у Верховній Раді. Відповідаючи на запитання парламентаріїв у контексті протидії коронавірусу, Денис Шмигаль говорив про забезпечення держави тестами.

Нашу розмову перервав тихий стукіт. «Хто там такий несміливий? Заходьте!» — Володимир Сажко перевів погляд на двері. «Андрійовичу, — у дверному отворі з’явилася жіноча фігура, — у мене до вас така справа: вчора мама померла, а мені немає її за що поховати. Хоч труну допоможіть купити»

У Горлівському інституті іноземних мов державного вищого навчального закладу «Донбаський державний педагогічний університет», що після окупації Горлівки змушений був перебратися до Бахмута,  відбулася виставка фотографій «Україна відома і невідома».

З перших кроків створення могутньої держави Київської Руси-України одним з головних стало питання надійного захисту території, жителів, торгових шляхів і сталого розвитку всієї країни. У подальші століття ця практика була актуальною, і важливу роль у ній відводили українському козацтву.

Я громадянин Республіки Білорусь, проте через ситуацію у країні приїхав до України і хотів би тут залишитися. Працюю в IT-галузі, знайомі українці пропонують працевлаштування і кажуть, що для громадян Білорусі спростили порядок легалізації в Україні. Чи справді це так? Що потрібно для оформлення посвідки на проживання в Україні?

Навряд чи знайдуться батьки, які б не переймалися, як харчуються у школі їхні діти. Суджу про це із власного досвіду, коли ще з пів століття тому щоранку перед школою мама або тато давали 10—15 копійок на пиріжок чи бутерброд (інколи вистачало на те й те) під час перерви, бо про харчування в їдальні тоді не йшлося. Та й донька, яка навчалася з десяток років тому, ніколи не скаржилася: у школі працював буфет, за бажанням можна було записатися на гарячі обіди.