Після того як у грудні 2016 року на Полтавщині Решетилівська  селищна громада об’єдналася із Потічанською сільською радою, багато жителів сусідніх районів захотіли змінити прописку й також стати решетилівцями. Тому що інфраструктура новоутвореної громади стрімко розвивається. Особливо після того, як Решетилівка отримала статус міста

 Останнім часом деякі політики та експерти заявляють, що держава повин­на відновити легальну роботу грального бізнесу, мораторій на який було введено ще в 2009 році. Проте ситуація не лише не поліпшилася, а стала гіршою: казино та інші схожі установи просто пішли в тінь. Тож держава не може їх контролювати, отже, до скарбниці не надходять чималі  гроші від оподаткування цього бізнесу

Коли в дитинстві зізналася, що мрію стати артисткою, мама моєї подруги мало не заборонила їй зі мною дружити. Я таки не обрала цю професію. Ні, не злякалася, не забракло здібностей. У невеликому, трохи патріархальному містечку шанувальники театру воліють, щоб поцілунки, стосунки на сцені були і пристрасними, і цнотливими

Перший тур президентських виборів відбувся прозоро й без системних порушень. Це дало громадянам змогу вільно зробити свій вибір. Так оцінив підсумки волевиявлення українців міністр юстиції Павло Петренко в ефірі одного з телеканалів. «Українці зробили свій вибір вільно і без тиску. Важливо, що ми уникли провокацій чи масових порушень під час голосування. Тому маємо зафіксований прозорий результат», — заявив очільник Мін’юсту

Перший тур президентських виборів викликав не лише всередині країни, а й у світі доволі жваву реакцію. Адже такий серйозний відрив одного кандидата від іншого наштовхує на глибокі роздуми. Втім, з іншого боку, це свідчить про справжню демократію, якої ми досягли впродовж п’яти попередніх років

Днями пригадався випадок із далекого шкільного дитинства: не те щоб курйозний, бо з елементами дитячого екстремізму, але й не настільки важкий, аби ототожнювати з чимось складним та драматичним. Одного дня в нашій школі з’явився новенький учень Павлик, батьки якого переїхали до селища, купивши хату. Як водиться, прибулий відразу опинився в центрі уваги ровесників. Начебто хлопець як хлопець — щоправда, сягнистий, довготелесий, рудий аж до вогненності. І неймовірно спокійний та незворушний

Учора у селі Гоголевому Шишацького району Полтавської області відкрився чудовий центр дозвілля на місці будинку культури, будівлю якого реконструювали. Завершили підготовчі роботи й на території садиби Гоголя — батьківського маєтку, в якому минули дитячі та юнацькі роки видатного ювіляра. Цю садибу (в ній нині музей) подарували бабусі Миколи Гоголя Тетяні Лизогуб, правнучці гетьмана Війська Запорозького Івана Скоропадського. Вона всупереч батькам вийшла заміж за сина священика Афанасія Гоголя-Яновського. Батьки змилосердилися й подарували їй садибу на хуторі і 260 кріпаків. Пізніше хутір пере­йшов до батька письменника Василя, який назвав його Василівкою. 

Нині тут на чотирьох гектарах мешкають 126 видів тварин та птахів загальною кількістю понад півтисячі особин. Щороку Луцький зоопарк приймає тисячі відвідувачів, відзначає традиційні тематичні свята, а затишна територія стала місцем найкомфортнішого відпочинку на природі в межах міста. Хоча ще з десяток років тому підприємство занепадало, а новини про нього стосувалися переважно втрат у колекції. «Якщо вірити, що результату буде досягнуто, і працювати з любов’ю, то все можливо», — усміхається у відповідь на запитання, як вдалося здійснити такі разючі зміни за неповних сім років, директор КП «Луцький зоопарк» Людмила Денисенко. 

Коли наша сім’я бралася навесні садити картоплю, за день перед тим у прохолодні сіни мати ставила кількавідерну емальовану каструлю, повну березового соку, до якого додавала трохи сирівцю і пересмаженого ячмінного зерна, зав’язаного у вузлик. Попрацюєш на сонці, натомишся, а тоді мерщій поспішаєш у сіни, до каструлі. І хоч мати й застерігала, щоб не пив одразу багато, бо можна й ангіну схопити, запах напою був таким принадним, що без передиху випивав глиняну кварту, а за нею й другу. Бо то не сік пив, а саме здоров’я. 

Цими днями минає 75 років із дня мученицької смерті в концтаборі Майданек священика, громадського діяча й патріота Омеляна Ковча, який життя присвятив допомозі ближньому. Він відомий здебільшого як праведник-українець, який рятував євреїв у роки Голокосту. Однак 100 років тому отець Омелян  розпочав капеланство в Українській Галицькій Армії. Тож цьогоріч, обираючи лауреатів увосьме, Комітет із вшанування пам’яті Блаженного Священномученика Омеляна Ковча одностайно ухвалив рішення про відзначення чотирьох достойників: отця-капелана Івана Ісайовича (Мукачівсько-Ужгородська єпархія Української греко-католицької церкви), отця-капелана Юрія Казміренка (Православна церква України), отця-капелана Павла Гончарука (Кам’янець-Подільська дієцезія, Римо-католицька церква в Україні) та голови  ГО «Об’єднання християн-військовослужбовців України» пастора-капелана Василя Хіміча (Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів)