«Тут ночі дуже темні й зоряні. Довкола поля, поля, поля... Зазвичай це так дивує. Вийдеш іноді й думаєш: і що ти тут робиш? Усвідомлення того, що триває війна, на мить зникає. Доки вкотре не прилетить і не гримне…» — каже Володимир Лісовський, начальник медичної служби 16 окремого стрілецького батальйону. У перші дні повномасштабного вторгнення рашистів в Україну він залишив кабінет керівника комунального некомерційного підприємства Великобірківської селищної ради «Тернопільська центральна районна лікарня» та пішов на фронт. 

 Інтеграційний хаб «Платформа спільних дій» вніс позитивні зміни в життя людей, які вимушено переселилися до міста Мукачева, що на Закарпатті. І для них, і для місцевих «Платформа» стала місцем, де можна працювати, розвивати свої здібності й водночас відволікатися від пережитих страхіть війни, які не вивітрилися з пам’яті.

 Може здатися, що через війну культурно-мистецьке життя в країні завмерло. Але це не так. У Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному життя кипить. «На початку повномасштабної агресії росії багато співробітників музею дуже нервували. Ми переживали, що роботу в музеї буде паралізовано. Проте нині працюємо більше і продуктивніше, ніж у мирний час. Рівняємося на бійців ЗСУ, в яких узагалі немає вихідних і відпочинку. Ми перестали проводити масові заходи, яких було дуже багато. 

 В організмі людини, як відомо, 65 відсотків води. Нелюди із сусідньої імперії зла та агресії на всі 100 відсотків наповнені токсичною брехнею. Точніше, вони настільки переповнені неправдою, що навіть здається, що у владному кремлі існує суворе табу на звичайнісіньку правду. Утім, чому здається? Адже пропагандистські рупори держави-агресора ще задовго до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну активно поширювали світом цинічну й брутальну антиукраїнську риторику, в якій правдивою була тільки назва нашої незалежної держави. Проте навіть тут вони дозволяли собі публічно глузливо збиткуватися, дедалі частіше вживаючи назвиська типу «нізалєжна». 

 Коли росіяни підступно підірвали дамбу Каховського водосховища, вся країна миттєво відреагувала на біду херсонців, оперативно почавши надавати їм необхідну допомогу. Однією з перших на спільну біду відгукнулася Полтавщина. Уже за кілька годин після трагедії начальник Полтавської обласної військової адміністрації Дмитро Лунін заявив про готовність області прийняти 6 тисяч біженців із підтоплених територій.

 Увесь світ облетіли кадри некерованої водяної стихії після злочину росіян на Каховській греблі. Серед жертв — сотні людей, ще тисячі жителів Херсонщини змушені були покинути підтоплені домівки. Кілька днів у новинах не сходили емоційні сюжети, коли до човна рятувальників з усіх сил намагаються допливти кілька собак, із горищ та дахів небайдужі українці знімають котів, з уламків будинку, які течією прибило до берега на Одещині, рятують виснаженого пса... Це шокує та зворушує не менше, ніж кадри, де рятують людей.

 Цьогорічне відзначення професійного свята журналістів залишило по собі подвійне відчуття. Свято — це завжди позитивні емоції, піднесений стан, коли відчуваєш, що твоя робота має соціальне значення, її цінують читачі й представники місцевої влади. І вкотре концентруєш свою увагу на майбутньому професії і справи, але думки не завжди позитивні.

 Вони педагоги, відомі в нашій країні умілиці, члени Національної спілки майстрів народного мистецтва України, тернополянки. Мешкають в одному житловому масиві, але познайомилися не в рідному місті, а в столиці на всеукраїнській виставці народних ляльок. Алла Шушкевич активно творить авторські ляльки-мотанки, видала кілька навчально-методичних посібників «Народна лялька», в яких поділилася технологією виготовлення, підготувала інструкційні картки для учнів 5—6 класів зі створення подільської, а також ляльки з одного шматка тканини чи на кукурудзяному качані.

 Донеччина нині — один з найбільш постраждалих від війни регіонів України. Після повномасштабного вторгнення росії лінія фронту тут залишається однією з найдовших. Область зранена, змучена, але продовжує жити, тримає оборону і чекає визволення. Про те, які проблеми сьогодні розв’язують тут, які завдання ставлять, на що сподіваються і чим підкріплюють віру в нашу перемогу, розповів Укрінформу начальник обласної військової адміністрації Павло Кириленко.

 У 1992 році Генеральна Асамблея ООН встановила Міжнародний день людей з обмеженими фізичними можливостями. 16 грудня 2009 року Україна ратифікувала Конвенцію про права осіб з інвалідністю та Факультативний протокол до неї, а 3 грудня 2015 року Президент України офіційно закріпив указом відзначення Дня людей з інвалідністю, який отримав ще й народну назву — День Незламних духом.