Суспільство

Нині інформація про довкілля стає для людства визначальним чинником економічного й соціального прогресу. Українська гідрометеорологічна мережа щодня отримує понад 50 тисяч параметрів, зокрема атмосфери й гідросфери. Одному з провідних закладів галузі — Центральній геофізичній обсерваторії — сьогодні виповнюється 160 років. 

Із квітня відновлено призов на строкову службу в армії. Про це вже відомо юнакам, яким належить виконати свій обов’язок перед Батьківщиною. Вже з березня представники військкоматів працюють із юнаками. Призовникам розповідають і про особливості цьогорічного призову до ЗСУ. 

…Ноги крутило так, що вночі доводилося по кілька разів прокидатися. А на полюванні (було таке!) узагалі довелося розрядити рушницю і, аби вийти до найближчої дороги, при кожному кроці спиратися на неї, наче на костур. Такою «радістю» я обзавівся в молодості. Після того як двічі невдало приземлявся під час стрибків з парашутом. 

Нещодавно в Рівному йшла неперевершена «Варшавська мелодія-2». Із моєю улюбленою Адою Роговцевою, з Катериною Степанковою, з Ахтемом Світаблаєвим. Із переповненою вдячними глядачами залою: людям, виявляється, ще й як до мистецтва і в ці скрутні часи. Високе мистецтво тому і є таким, що воно вічне. Тобто актуальне для всіх часів і народів. Актуальне в радості й у горі теж.  

Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив, що принцип презумпції невинуватості в законодавстві про адміністративні правопорушення залишиться. Про це він написав на своїй сторінці у Фейсбуці, коментуючи закиди про те, що влада готується зняти презумпцію невинуватості. Але це поки що не заспокоїло водіїв, які вже готуються до того, що багатьом доведеться судитися з державою. 

У селі Грабовське Краснопільського району на Сумщині, яке до 1964 року називалося Пушкарним, з особливою шанобою та пієтетом ставляться не лише до видатного земляка поета-демократа, на честь якого іменується населений пункт, а й до Тимофія Богатиря. І хоч далеко не всі сучасники знають подробиці чи й загалом його біографію, це не применшує виняткового значення цієї постаті в історії України. 

Нещодавно побував у Рівненській області. Від поїздки до Острога й Дубна залишилися дуже приємні спогади. Міста вразили насамперед чистотою: акуратно вичесана молоденька зелена травичка — і жодного недопалка. Навіть на автостанціях, де завжди велике скупчення людей. Хороший настрій того похмурого дня підсилило спілкування з місцевими жителями: ледь не через слово чув приємні «прошу», «дякую», «пане» навіть з вуст молодих людей. Відзначив також доброту тамтешніх жителів, які усміхалися, відповідаючи на запитання. Тож, повертаючись маршруткою до Києва, згадував час, проведений у цікавих корисних зустрічах зі студентами й викладачами Острозької академії й робітниками і керівництвом підприємства «Дубномолоко». Коли ж біля метро «Житомирська» ступив на столичну землю, настрій одразу ж зіпсувався: запльований асфальт, купи сміття й недопалків, озлоблені обличчя і матюки. Неначе в іншу країну потрапив. Пізніше, в метро, якийсь молодик на ногу став — навіть не перепросив, а підіймаючись ескалатором на Інститутську, почув неприємний голос працівниці підземки, яка не просила, а кричала в мікрофон на пасажира, щоб він зняв сумку з поручня. 

  Без пафосу, в новому форматі і з новим, набагато глибшим змістом вшанували в Україні пам’ять загиблих у Другій світовій війні. Згадали, пом’янули, провели політичні паралелі. І взялися до справ буденних, які так чи інакше стосуються захисту держави та її незалежності.  Полігон 169-го навчального центру Сухопутних військ Збройних сил «Десна», що на Чернігівщині, підходить для цього якнайкраще.    

Щоразу травень своїм приходом проголошує нам, сучасникам, велику перемогу над фашизмом, щоб пам’ять про неймовірну людську мужність і самопожертву в ім’я мирного життя як найсвятішу реліквію дбайливо зберігали та передавали наступним поколінням. Переглядаючи потьмянілі від часу фотокартки, Лідія Федорівна Антонова поринає у спогади далекої воєнної юності. І хоч у березні вже зустріла дев’яносту весну, ніби вчора тендітна дівчина, яка мріяла стати журналісткою, збирала речі на війну. 

Старовинний Острог, розташований на відстані близько 40 кілометрів від обласного центру Рівне, довгий час вважався одним із найголовніших міст Волині. У XIV — XVII століттях ним володіли найвпливовіші та найбагатші в Україні князі Острозькі — нащадки давньоруських князів.

Їхав якось автобусом. Шлях від Малашівців до Іванківців (терени однієї сільської ради), що на Тернопіллі, нагадував місце зйомок для рекламного ролика про воєнне протистояння на сході. Тут не потрібні зайві витрати на декорації. По ліву руку — старечі порохняві, розкарачкуваті, обгорілі з давно відмерлим гіллям верби, що чимось нагадували пейзажі з кінострічки «Вій».  

Життя далеко не одномірне, іноді в ньому все відбувається складно і неоднозначно, особливо в часи великих трагедій, що лягають тяжким випробуванням на плечі людей. І неможливо перебіг подій і вчинки учасників, хай би як нам цього хотілося, затиснути у визначені рамки чи намальовані схеми. Так відбулося з нашою країною за часів Другої світової війни.