Боротьба за державну  самостійність для українців завжди була справою святою. Тож народ оспівував героїв, фіксував визначні чи трагічні її сторінки не лише в думах, баладах, піснях, а й у музичних творах, що мають релігійне підгрунтя. Передусім ідеться про коляди. Веселого феєричного Різдва, прославляючи народження Ісуса Христа, колядники на Галичині в комуністичні десятиліття, одначе, не забували, нехай і з великим острахом, просити в Небесного Владаря, щоб дарував волю, вернув славу нашій неньці Україні.

Різдвяні пісні патріотичного змісту чи не найбільше почали з’являтися у воєнні та повоєнні сорокові роки минулого століття — в час національно-визвольних змагань. Радянська енкаведистська машина страшними тортурами, ув’язненням, насильницьким вивезенням до Сибіру нещадно ламала долі, забирала життя тих, для кого Україна була понад усе. Про «плач на кожнім кроці» повідала зокрема коляда «Настав сумний Святий вечір в сорок шостім році». Вона була мені (і не лише!) відома з дитинства. Звучала хіба в стінах рідної хати, стиха, інакше можна було накликати на себе біду.  В цій коляді, як і в багатьох інших, смуток історичної правди того періоду був співзвучним із твердою впевненістю у здобуття Україною державності. 

У році, що настав, здійснилося бажання 11-річного Вовчика з Миколаєва. Місяць тому хлопчик написав листівку Дідові Морозу, в якій попросив для себе гру «Монополія» і… кавомолку. Здавалося б, навіщо малому кавомолка? З’ясувалося, що хлопчикові, хворому на ДЦП, пристрій потрібен для подрібнення ліків. Йому слід вживати їх чи не жменями.

А ще Вова попросив Дідуся, щоб той «вплинув на владу і та надала б його родині приватний будинок чи квартиру». Бо нині вони змушені наймати житло: до їхньої рідної квартири доклали рук чорні ріелтори, тож повернути її законним господарям тепер складно.  Хлопець щиро вірить, що казковий персонаж виконає його побажання. Адже в минулі  роки на Новорічні свята він отримав омріяні флейту та гітару, цього року — гру та кавомолку. Тож інші побажання можуть здійснитися. 

Після різкого зниження температури в Україні за рішенням місцевих органів влади у багатьох регіонах України відкрили пункти обігріву, призначені для громадян, які постраждали внаслідок зимової негоди, та працівників аварійно-рятувальних підрозділів, яких залучають до ліквідації наслідків надзвичайних подій. Про те, як працюють пункти обігріву, дізнавалися журналісти «Урядового кур’єра». 

Хрестоматійне гамлетівське запитання у багатьох районах Донеччини, що поблизу лінії розмежування, тепер звучить так: «Здадуть чи не здадуть?» Адже, на жаль, чутки про ймовірну окупацію українських територій проросійськими незаконними збройними формуваннями оновляються й поширюються з періодичністю прогнозів погоди. У цій непростій ситуації місцева влада докладає всіх зусиль, щоб спростувати подібні теревені не гучними заявами, а конкретними справами. «Ще й досі стріляють, а ми не зупиняємося і вкладаємо кошти у розвиток наших територій, оскільки люди чітко усвідомлюють: якщо влада відбудовує, значить, ця земля — українська, здавати її не збираються, — підтверджує такий підхід голова Донецької облдержадміністрації, керівник обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський. — Донецька ОДА дбає про екологію, умови життя і майбутнє наших дітей. Це найбільше, що може зробити влада, аби показати людям, що вони потрібні Україні». 

Недавно до корпункту «Урядового кур’єра» в Сумах звернулася 75-річна місцева жителька Людмила Пархоменко.

Як вдова померлого ветерана військової служби, в якого понад 40 років загального військового стажу (у лавах Збройних сил та робота в обласному військовому комісаріаті), впродовж останніх 13 років вона мала пільги на оплату житлово-комунальних послуг, а торік у жовтні їх скасували. Причому в під’їзді житлового багатоквартирного будинку, де мешкає Людмила Григорівна, а по сусідству з нею ще три вдови, двом із них пільги зберегли, а двом — скасували. 

Українці постійно спостерігають за небажанням деяких високопосадовців залишати свої, вже майже рідні посади. Навіть тоді, коли вимога звільнитися прописана в законі, а Прем’єр-міністр на засіданні уряду прямо говорить, що індульгенції у разі люстрації ніхто не видає. Та, попри це все, чиновники не бажають звільнятися. Аби втриматись на посадах, вони йдуть у суди, де отримують від деяких представників Феміди бажані ухвали, і з останніх сил намагаються втриматися в кріслі керівника. Єдине, що допомагає у боротьбі з такими посадовцями, — широкий розголос. 

Прямуючи до Європи, Україна має, серед іншого, адаптувати свої законодавство й документи із європейськими нормами і стандартами. На шляху до цього з минулого року триває реформа Державної міграційної служби (ДМС). Отримано позитивний відгук щодо виконання плану візової лібералізації. А міжнародні експерти схвалили запропонований вітчизняними фахівцями блок безпеки документів. 

Уже в нинішньому опалювальному сезоні нам з вами обіцяють можливість заощадити приблизно 20% вартості послуг з централізованого опалення. Це стало можливим завдяки змінам у  порядку нарахування плати за послуги з централізованого опалення для населення, розробленим Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства. За словами його очільника віце-прем’єр-міністра Геннадія Зубка, ключовим позитивом рішення є те, що громадяни платитимуть лише за фактично спожите тепло. 

Платив нещодавно за газ у відділенні Ощадбанку в нашому селищі. Дружина стояти в черзі не захотіла і, залишивши мені гроші (стільки, скільки було написано в квитанції), пішла до магазину. Там і домовилися зустрітися. Але коли моя черга наблизилася до віконця каси, я пошкодував, що відпустив дружину: для повного розрахунку мені бракувало три гривні. Спочатку подумав: неправильну суму написав у квитанції. Але касирка, взявши в мене папірець, сказала, що заповнений він правильно. «Просто із 7 грудня Ощадбанк бере комісію за кожен сплачений платіж за газ — три гривні.  Ось, бачите, на віконці про це написано...» 

Рядки з вірша «Клятва», де є промовисті слова «Донбас ніхто не ставив на коліна і нікому поставити не дано!» тутешній пролетарський поет-шахтар Павло Безпощадний написав у похмурому 1942 році, коли край перебував під окупацією німецько-фашистських загарбників. Тепер його рідна Горлівка, де похований один із патріархів місцевої літератури та є вулиця, названа його іменем, знову окупована. Причому нинішня реальність, на превеликий жаль, зіграла злий жарт з автором, оскільки зараз на коліна частину Донбасу поставив фактично ніхто — несусвітні неуки, нікчеми, професійні нероби, маргінали і кримінальні елементи, якими на відстані та зблизька керують кремлівські ляльководи.

Донбас — край розвиненої потужної промисловості та індустрії, науки й освіти, культури і мистецтв. Одна з характерних його особливостей те, що окрім багатющих родовищ чорного золота й інших корисних копалин найцінніше багатство — це суто людський потенціал, адже успішні представники майже всіх сфер життя відомі далеко за межами регіону.