"Урядовий кур'єр" вітає Вас з Новим роком!

На Новорічні свята усі люди на земній кулі в душі стають дітьми — наївними, щирими і замріяними. Кожному кортить бодай на мить зазирнути у майбутнє. Прагнення цілком зрозумілі та обгрунтовані. Озираючись на прожите, не хочеться наступити на старі граблі. Тож кожному хочеться знати про майбутній рік щось бодай у загальних рисах. 

Ялинкові прикраси від 1890-го до нинішнього різноманіття можна побачити на триметровій ялинці, яку організатори новорічного дійства встановили у столичному музеї Тараса Шевченка. Кажуть, що іграшки скуповували і на блошиних ринках, і зверталися до колекціонерів, а деякі довелося робити власними руками.

— У країні найбільше збереглося ялинкових прикрас, виготовлених у 1990-х, 2000-х роках, — розповідає керівник Академії свят «Боржомі» Леся Патока. — А ось іграшки початку минулого століття, які робили зазвичай із вати й картону, нам довелося відновлювати за допомогою світлин. 

 Із 60-х років минулого століття і майже до його кінця невід’ємною частиною вигляду наших міст і селищ були численні телевізійні антени на дахах багатоповерхівок. Їхні силуети, здавалося, завжди свідчитимуть, що ми живемо в епоху ТБ. Та ні, технології кабельного й супутникового прийому залишили класичному ефірному лише третину аудиторії.

Абсолютна більшість цієї третини вже понад три роки має змогу приймати безплатно приблизно 30 програм у цифровому форматі, який забезпечує вищу якість зображення та звуку. Та й доступна кількість аналогових програм, як правило, менша порівняно з «цифрою». Тож вона уже мала б поховати аналоговий прийом раніше, ніж у терміни, в які Україна обіцяла Європі це зробити, — до 17 червня 2015 року.

Головне завдання, яке стояло перед Міністерством інформаційної політики на 2015 рік, — максимально збільшити мовлення українських електронних ЗМІ в зоні АТО. Наскільки мети досягнуто, розповів «УК» радник міністра інформаційної політики в зоні АТО Олександр Бригинець.

Січень — місяць велелюдних Різдвяних свят. Хоч як це сумно, та не всі українські сім’ї зберуться у ці дні за святковим столом з веселим настроєм у повному складі, не в одній домівці проллється гірка сльоза пам’яті… Та й прийдешній рік червоної Мавпи — тварини з непередбачуваною поведінкою — нічого доброго нам не віщує. В народі вже побутує побажання: «Хай червона Мавпа принесе до хати щастя і добробут — тільки не гранату!» 

Ситуацію, яка склалася з українською мовою в українських(!) школах Києва, інакше як тихою диверсією у стилі Дмитра Табачника назвати не можна. Ніколи не думала, що стану людиною, яка говоритиме: «Ось у радянські часи такого не було!» Але кажу абсолютно відповідально: такої відвертої тотальної русифікації українських шкіл у столиці, як нині, у школах періоду мого дитинства не пригадую.

Цього року мої діти, які (так склалися життєві обставини) досі навчалися в іншій країні, пішли до однієї зі столичних шкіл. Не до гімназії й не до ліцею, а звичайної школи у центрі міста з поглибленим вивченням англійської мови. Після кількох тижнів навчання стало зрозуміло, що мої українськомовні діти виявилися представниками нацменшини в українській школі. Бо частину предметів у ній учителі без будь-яких докорів сумління читають російською мовою! Спілкування вчителів із дітьми на уроках і під час перерв — виключно російською. А коли я сама почула, як класні керівниці обох моїх дітей ведуть батьківські збори російською мовою, мені стало погано. 

Колись запахи свята обвіювали будівлю саме тоді, коли діти під керівництвом дорослих починали клеїти прикраси для ялинки. Різнокольорові ланцюги, золочені горіхи й іграшки пахли вареним на крохмалі і борошні клейстером та новенькими фарбами, картоном і папером. Запах клейстеру — солодкуватий, трохи нудотний — нині забутий майже безповоротно, так само, як і інший новорічний запах — воску.

Пізніше Новий рік став асоціюватися із запахом скляних ялинкових іграшок, бенгальських вогнів і, звичайно, мандаринів. Можливо, цитрусові так бажані парфумерами усього світу, що відразу створюють відчуття свята. 

Як казав мій дід Федосій, у темряві успішно можна робити тільки дві речі: зароджувати нащадків і проявляти фотоплівку. Та й то коли кінчик (плівки) не туди вставити, результату не буде.

Очільникам реформи лісової галузі ця істина, схоже, не відома. Вони кують майбутнє важливої сектору економіки галузі якраз під ковдрою, подалі від очей громадськості, незалежних експертів, ЗМІ, профспілок і ветеранів лісової справи. Та що там ветерани! Навіть керівництво Мінагрополітики, під омофором якого має рости український ліс, не має повної інформації про стан і напрям лісових реформ. На «круглому столі», який відбувся у профільному міністерстві 10 грудня, перший заступник міністра та з десяток народних депутатів уперше дізналися, що є дві стратегії, які стосуються розвитку лісового сектору.  

Нині на державному обліку перебуває 148 тисяч об’єктів культурної спадщини, з яких 7550 внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Багато це чи мало? Спробую відповісти.

Історико-культурна спадщина України формувалася під впливом кількох чинників. Поза сумнівом, найголовніший серед них внутрішній. Руками відомих і безіменних майстрів творилися пам’ятки історії й археології, містобудування й архітектури, мистецтва і документальні.