Суспільство

Увісімнадцяте на берегах Південного Бугу збираються представники різних національностей, щоб продемонструвати власні таланти. Протягом трьох днів Миколаїв під час Всеукраїнського фестивалю національних культур «Дружба» перетворився на центр міжнаціонального єднання, порозуміння, злагоди і толерантності. Терпиме та шанобливе ставлення до представників всіх національностей у миколаївців виховане історією, адже тут сьогодні проживають представники 133 національностей,  серед яких 13 — найчисельніші. 

Якщо раніше про Київ гордо казали: місто каштанів, то віднедавна воно здобуло назву столиці скандального озеленення. Чого там казати, щоразу, коли йду центром столиці і бачу ці дерева, ловлю себе на думці: це ж як чиновникам потрібно було хотіти зробити якомога краще, щоб вийшло аж так погано. Адже ще кілька років тому дуже приємно було прогулюватись Хрещатиком у тіні великих, зелених каштанів, особливо у спеку. Ба більше того, з гордістю показувала гостям центр столиці. 

За годину до початку виїзного підготовчого судового засідання біля приміщення апеляційного суду в Миколаєві збираються люди. Саме тут мають розглядати справу жорстокого знущання над жителькою Врадіївки Іриною Крашковою. Першими підтяглися журналісти і просто небайдужі, пізніше до суду зайшла «група підтримки» Євгена Дрижака, колишнього співробітника Врадіївського райвідділу міліції. Серед них — дівчина Євгена Юлія Ткачук та мати Марія. Вони пройшли до зали, коли викликали представників потерпілої сторони. Юлія оголосила: «Та це ж ми — потерпілі». І додала спеціально для журналістів: «Ви побачите ще ту виставу!» Пройшла до зали і справжня потерпіла Ірина Крашкова. Її супроводжували двоє адвокатів. Журналістів попередили, що фото- та відеозйомку під час засідання заборонено. Втім, до його початку колеги фотографували потерпілу і підсудних. 

Мешкаю у двоповерховому восьмиквартирному будинку. Ми із сусідами хочемо створити в себе ОСББ. Але не знаємо, як правильно маємо заповнити видані нам бланки. Так, у деяких квартирах прописані батьки з дітьми (наприклад, всього п’ятеро осіб), та діти вже дорослі, живуть окремо. Квартири приватизовані ще 2005 року. Чи можна записати до членів об’єднання цих дітей, які фактично тут не живуть, але хочуть входити в об’єднання? А ще в нас є спільні приміщення — комори, де тримаємо городину. Куди саме маємо їх вписати? У виданих нам документах є такі колонки: № по порядку, номер квартири та назва нежитлового приміщення, ПІБ власника або уповноваженої особи, інші власники цього приміщення, розмір загальної площі житлового та нежитлового приміщення, частка житлового та нежитлового приміщення в загальній площі житлових та нежитлових приміщень будинку, підпис власника або уповноваженої особи. Будемо дуже вдячні, якщо нам розтлумачать, як правильно створити ОСББ (за процедурою) та заповнити відповідні документи (конкретно за колонками). В. КОПЕРЛЬОС, с. Верхнє Водяне Закарпатської обл. 

Прислів’я «Вересневий час — сім погод у нас», згадане у попередній публікації «Нашого календаря», справдилося. Дощило по всій Україні й на Різдво Пресвятої Богородиці (21 вересня). А за народною прикметою, якщо Друга Пречиста з дощем, то й осінь буде вологою. 

Одна половина села плаче, а інша сміється. Ці слова з відомої пісні пригадуються, коли з телерадіоефіру лунають бадьорі звіти про експорт зерна. Рекорд! Уперше! На цьому не зупинимося! Посадовці тішаться. Мовляв, дивіться, як працюємо. Потирають руки від задоволення посередники: не сіяли і не збирали — прибуток у кишені. Хлібороби в розпачі: хліба виростили більше, а прибутку немає. Одне слово, торгуємо так, що здачі давати нічим. Про що це говорить? У радіоінтерв’ю відповідь дав аграрний міністр, який констатував, що в погоні за експортом зерна Україна втрачає село. Чому? Аграрна економіка розбалансована. Зернові і соняшник стали пріоритетом. Посіяли, зібрали, вивезли. Село і люди в ньому при такому підході зайві. Виходить, працюємо на опустошення. Виснажується земля. Втікає за кордон і вимирає нація. 

Доступ до підвісної тераси замку закрили ще торік, позаяк на скелі Аврора, над якою височіє «Ластівчине гніздо», виявили тріщини. Згодом  з’явилися обмеження і на відвідування самої споруди та майданчика перед  ним. Одночасно до замку могли потрапити не більш як семеро осіб, а на територію перед ним — 20. Розуміючи, що зволікання в цій ситуації може призвести до втрати символу півострова, за наказом голови Ради міністрів Криму Анатолія Могильова було виділено кошти на створення проектної документації для проведення ремонтно-реставраційних робіт. Проект уже погоджено з департаментом культурної спадщини Мінкультури України. «На жаль, за цей період ситуація на «Ластівчиному гнізді» погіршилася — з’явилися нові щілини, а старі збільшилися. Саме тому, за рекомендацією комісії, ми повинні на зимовий період повністю закрити замок  і майданчик  перед ним», — констатує Лариса Опанасюк, голова Республіканського комітету з охорони культурної спадщини. 

Про застосування хімічної зброї у Сирії говорять у всіх випусках новин. Про застосування потужної невибіркової отрути — фосфіду цинку та її варіацій — проти братів наших менших на українських просторах говорять лише неурядові організації. На жаль… 

Хтозна, чи виникло б на карті Золочівщини село не село, а радше хутірець посеред густих пралісів, якби не примхлива графиня — дружина тутешнього графа Вишневецького Тереза.  Манірній жінці так допікав їдкий густий чорний  дим, що виривався з горнів гончарних печей, огортаючи небо над чепурним маєтком, що граф дослухався до благань дружини і постановив виселити майстрів з містечка. Так жителі Білого Каменя у 1720 році позбулися ремісників.  

Упродовж багатьох років жителі селища міського типу Шевченкове та прилеглих до нього територій жили неначе на пороховій бочці. Адже неподалік їхніх осель  був склад ракетного палива Сухопутних військ України, зокрема й токсичний його компонент — меланж. Ця суміш могла в будь-який момент спричинити екологічну катастрофу в регіоні з чималими людськими жертвами, адже цієї отруйної речовини  тут було понад 5 тисяч тонн, а технології її зберігання, як і сам склад, давно застаріли.

Двадцятип’ятигектарна територія у закарпатському селі Теребля всього через півтора місяця повинна зустріти людей із селища Солотвино. У квартал для майбутніх переселенців із територій, визнаних небезпечними для проживання, після перерви знову повернулися будівельники. «Проект століття», який передбачає відселення людей із зони зсувів і деформації земної поверхні в безпечне місце, близький до завершення. Що чекає майбутніх жителів «солотвинського кварталу»? Про це дізнавався кореспондент «УК» у Тячівському районі Закарпаття. 

Про знаменитий заповідник у селі Качанівка на Чернігівщині чула давно. І от нарешті зібралася побувати в ньому. Та спочатку зазирнула до Інтернету. Там дуже гарно описувалось, який чудовий уїк-енд можна провести у «Качанівці». Окрім насолоди мальовничими ландшафтами та архітектурою, тут можна порибалити на місцевому озері, посмажити шашлики на встановлених мангалах, а також переночувати у старовинному готелі. А що маємо насправді?