Зворотний зв’язок із читачем — свідчення потрібної йому публікації. В цьому разі не лише для задоволення цікавості чи поглиблення знань, а підтвердження правильності власної життєвої позиції. Це засвідчив у дзвінку до редакції кандидат історичних наук Микола Марущак із села Гнатків Томашпільського району Вінницької області. Відгукнувся він на публікацію «Історія — це не щось і не десь» («УК», 17.01.2014 р.), в якій ішлося про книжку Катерини Кузьменко-Лісовенко «Житні Гори. Історія. Людські долі». Професійному історикові сподобалося, що звичайна вчителька розповіла про долю свого села у контексті розвитку цивілізації. 

Соціальні мережі наповнені пропозиціями створити батальйон «Бюрократ-1» і терміново відрядити його в зону АТО. Таке застосування — чиновникам, які понад чотири місяці не спромоглися належно озброїти війська, а особливо добровольчі батальйони.
Лише позавчора — після ультиматуму міністра внутрішніх справ, після засідання Кабміну під жорстким головуванням Арсенія Яценюка, після акцій громадськості, зокрема пікету під Адміністрацією Президента у День Незалежності, після надривного крику до всіх і вся командирів батальйонів, волонтерів, родичів бійців — справа зрушила з місця. 

«Люди добрі! Самі ми нємєстниє. Отсталі от БТР…» Саме ця інтерпретація «старої пісні» усіх жебраків, які звикли обдурювати довірливих громадян, першою спала на думку при перегляді відео, на якому донедавна браві елітники регулярної російської армії намагалися переконати нас, що ні сном ні духом не відали, проти кого збираються воювати. Мовляв, і не знали, що йдуть на війну, бо мали відрядження на військові навчання. Утім, незнання не звільняє від відповідальності. А Станіславський усередині криком кричить: «Не вірю!». 

Близько двох з половиною місяців у зоні АТО і рівно 54 дні в полоні провели бійці одного з підрозділів української армії 23-річний Руслан Назаров та 22-річний Олександр Малий. Такою видалися цьогорічна весна і літо для двох друзів — жителів  міста Синельникового Дніпропетровської області. Разом з ними «в гостях» у так званого Бєса (російського підполковника Ігоря Безлєра) перебували і їхні мами. 

  Жінки — народні депутати України Ірина Луценко, Марія Іонова та Лідія Котиляк на чолі з Уповноваженою Президента з питань мирного врегулювання ситуації на сході Іриною Геращенко — відвідали Слов’янськ та Семенівку, Сватове й Щастя, Сєверодонецьк і Лисичанськ. Вони дізналися, чого насамперед потребують їхні жителі, та перевірили, в якому стані перебуває інфраструктура цих міст.

«У першу чергу йдеться про навчальні та медичні заклади, наприклад, наскільки готові школи до 1 вересня. І важлива частина нашого візиту — зустріч із місією Міжнародного Червоного Хреста, з якою ми познайомилися тиждень тому, коли українська влада передала нашу частину міжнародної гуманітарної допомоги для Луганська», — каже Ірина Геращенко.

Напередодні Дня Незалежності до Маріуполя увійшла довжелезна колона майже із сотні вантажних автомобілів — першої партії гуманітарної допомоги від фонду Ріната Ахметова «Допоможемо». Вантаж із 2 тисяч штук індивідуальних продуктових наборів, засобів гігієни направлені до тимчасових переселенців з «гарячих» точок області. Втім, уже через день від кордону з Росією почала рухатися інша колона, що змусила забути про тиловий статус міста. На територію України увійшла колона російської бронетехніки і взяла курс на Новоазовськ та Маріуполь.
Першим підтвердженням тривожного повідомлення стали бої, коли у Новоазовському районі прикордонники та військові підрозділи сил АТО вогнем зустріли наступ агресора. Причому, як уже траплялося раніше, у напрямку Новоазовська ще й вівся обстріл з боку Росії. Протягом ранку почастішали повідомлення з різних джерел про те, що сили нерівні: мовляв, зайшли від 30 до 50 одиниць бронетехніки РФ. Деякі «дружні» ЗМІ почали тиражувати інформацію — Національна гвардія та інші частини українських військ відступають і в Маріуполь ось-ось увійдуть бойовики «ДНР». 

Народні обранці, схоже, вирішили дотриматися своєї обіцянки та ще цим складом довести до логічного завершення процес люстрації. Принаймні — напрацювати необхідні для цього законодавчі механізми. На засідання робочої групи зібрались усі фракції та майже всі представники депутатських груп, які пообіцяли, що вже на початку вересня законопроект винесуть на розгляд Верховної Ради.
Готуючи документ до другого читання, депутати, які нібито принципово змирилися з думкою про те, що очищення влади потрібне, досі не можуть домовитися із ключових питань: кого саме потрібно піддавати процедурі люстрації та хто повинен приймати остаточне рішення. За словами народного депутата Юрія Дерев’янка, його колеги таким чином просто намагаються затягнути розгляд законопроекту. 

Не знаю, що значнішою мірою вплинуло на письменника Загребельного: його читацька чи життєва біографія. Маленьке степове село Солошине на Полтавщині, де він народився 25 серпня 1924 року. Дитинство, школа, друзі. І довгі зимові вечори, коли запоєм читалися книжки й формувалася його духовна конституція.
В якомусь інтерв’ю письменник зізнається: «Найдорожчі спогади, хоч стільки було потім подій, припадають на перші шістнадцять років життя. У всіх творах — моє село, навіть прізвища вибираю для своїх героїв наші, солошинські...» 

Учасниками свята «Вишивана моя Україна» стали кілька тисяч гостей з різних куточків краю та місцевих жителів зі своєрідним вишиваним  дрес-кодом: сорочками, плахтами, іншими елементами національних строїв. Кожен район і місто презентували власні роботи з особливими візерунками та орнаментами, притаманними тій чи тій місцевості.