Наскільки армія України забезпечена всім необхідним для ведення війни з озброєним до зубів агресором? Про реальну ситуацію з постачанням зброї  та військової амуніції розповіли на брифінгу в Кабінеті Міністрів відповідальні працівники Міністерства оборони. 

Українці — і військові, й цивільні, які потрапили до лап сепаратистів на сході України, — офіційного статусу полонених не мають. За словами прес-секретаря РНБО Андрія Лисенка, згідно з нинішнім правовим статусом в Україні, офіційно війни у нас немає, тому термін «полонений» в офіційних повідомленнях не вживають. Якщо терористи захоплюють наших людей, то це заручники. Якщо наші під час боїв затримують тих, що по той бік, — це затримані. Але в неофіційному спілкуванні використовують термін «полонені», щоб було зрозуміло, що українські військові й мирні громадяни зараз перебувають у заручниках у терористів.

110 правоохоронців зі зведеного загону міліціонерів і спецбатальйону патрульної служби «Тернопіль» нестимуть службу в зоні проведення Антитерористичної операції. Сотні тернопільців прийшли на центральний майдан міста, щоб провести їх на виконання відповідальних завдань на сході країни. Вручали оборонцям рідної землі хліб на вишитому рушникові, під оплески скандували «Слава героям!», говорили щирі побажання повернутися додому живими й здоровими. Були, звісно, й сльози рідних. 

Гальмування реформ у медіа-галузі, брак суспільного мовлення, втручання в редакційну політику — зовсім не повний перелік тих явищ українського інформаційного простору, що стали важливими чинниками впливу на перебіг трагічних подій в нашій країні, та, зокрема, причиною безпорадності перед інформаційною агресією з боку Російської Федерації.  

Із суперечливими почуттями я заходив до однієї з кращих в обласному центрі концертної зали «Плеяда», яка гостинно приймала учасників II Міжнародного форуму «Вінниччина — бізнес у центрі України». На сході нашої країни іде неоголошена війна, а відомо, що інвестиції люблять стабільність. То чи час гукати інвесторів? Утім, почувши іноземну мову у фойє, де на ярмарку демонстрували свої можливості підприємства, для себе зауважив, що навіть факт їхнього прибуття є виявом підтримки і довір’я. Приїхали на форум делегації і власники підприємств із Польщі, Білорусі, Молдови, Румунії, а також з областей нашої країни. Власне, якщо є довір’я, то має бути і результат. 

Ці новини з’явилися на стрічках агенцій майже одночасно. У Харкові, на проспекті Орджонікідзе, відновили пам’ятник Леніну, що лише цього літа двічі потрапив під руку патріотам. У цей самий час на Одещині, у селищі Комінтернівське, невідомі вандали зруйнували пам’ятник Небесній Сотні, споруджений тут у травні. 

У нашій державі з’явився ще один добровольчий батальйон. Цього разу — інтелектуальний. На озброєнні в нього не автомати і гармати, а документи й дослідження авторитетних вчених. Його мета, як зазначив, відкриваючи круглий стіл  «Історія на фронті інформаційної війни», керівник інформаційно-аналітичного центру РНБО Олексій Копитько, — розширити фронт знань наших співгромадян про минуле.

Військова агресія Росії — не просто боротьба за перерозподіл територій. Це битва ідеологій і світоглядів, яка сколихнула весь світ. Якою має бути політика Української держави, що мусить усвідомити суспільство, аби захистити демократичні ідеали? Про це наша розмова з членом-кореспондентом Національної академії правових наук України, академіком Української академії політичних наук Іриною КРЕСІНОЮ. 

Багато представників старшого та середнього поколінь з далеких шкільних уроків української літератури пам’ятають проникливі рядки про нужденну працю швачки, яка вдень і вночі працювала голкою, аби прогодувати себе і свою сім’ю. Прості й невимушені рядки вчити було легко і швидко, бо вони западали в душу, зримо поставали в дитячій уяві. І навіть через десятиліття ота швачка й досі залишається в закутку пам’яті, щоб за першої-ліпшої нагоди зринути поетичним образом і філігранністю строф. 

Антиукраїнська істерія в Росії, схоже, набуває чудернацьких форм. «Ми з вами не воюємо!» — переконані мої родичі-сибіряки, однокласники і друзі, котрі живуть у сусідній країні. Та ніхто не може відповісти на запитання: чому ж у такому разі для багатьох їхніх співгромадян усе українське почало прирівнюватися мало не до державної зради? Пофарбував альтанку жовтим кольором із синім дахом — ага, спіймався! Та ти ж, трясця твоїй мамі, шпигун! Укр, дідько тебе бери! Зробив бутерброд із салом — з’їж його тихенько під ковдрою вночі, а то ще, чого доброго, у проукраїнських симпатіях запідозрять!

Що вже про борщ говорити?! Страва смачна, навариста, відмовитися від неї як від знаряддя ворожої пропаганди — дурних немає. Але ж і споживати якось непатріотично. Адже борщ — український. Ще, дивись, викличуть куди треба і впаяють по саме «тпру»!