Ще й досі певна частина його життєвої й військової біографії оповита якщо не туманом таємничості, то значною мірою — пеленою невідомості, адже розвідник залишається розвідником назавжди. Проте й без цього зрозумілі роль легендарного бійця і значення його подвигу. Та й звання Героя удостоювали тих, хто справді виявляв безприкладну мужність, що почасти дорівнювала смерті. Перефразувавши поета, скажу: завдяки саме Кузьмі Гнідашу війна закінчилася на кілька хвилин раніше, ніж тривала б без нього. 

Від трагічних подій на Інститутській минає дев’ять місяців, але назвіть хоч одного покараного за масові розстріли. Рука руку миє чи як? Понамуровували міжпартійних і виборчих блокпостів та барикад і задоволено чубляться… Агов, чим задоволені? На руїнах сидимо, на попелищі… «Розділяй та владарюй», — казали римляни. У власній оселі забули це мудрослів’я, а східний сусід — ні. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ 

Життя як авантюрний роман
Бандерівці чи совіти?
Від козацького писаря — до сенатора
Не заради слави

За всіма ознаками події, про які піде мова, повністю відповідають суті популярної свого часу серед читачів газетної рубрики «із зали суду». Щоправда, йдеться не про окремий процес, а про десятки судових засідань, присвячених фактично одній і тій же справі, не пов’язаній, скажімо, з такими критично важливими для судочинства питаннями, як безпека держави, масштабна корупція чи сепаратизм... Просто ось уже кілька років районний, обласний, а тепер і київський суди розбираються в претензіях двох жительок села до своєї ж сільради в особі її голови.  

У романі Еріха Марія Ремарка «На Західному фронті без змін» одна зі сцен вражає: солдати в окопах намагаються подолати навалу пацюків. Створінь огидних настільки, що автор не без презирства описує цю погань: «Тутешні пацюки якісь особливо бридкі, надто вони великі. Це ті, що їх звуть трупними пацюками. У них мерзенні, злющі, безвусі писки, а сам вигляд їхніх довгих голих хвостів викликає нудоту».
Гризуни не просто додають воїнам неприємних вражень, вони злодії. Підступні створіння обгризають пайки хліба. На намагання солдат зберегти їстівне діють по-хитрому. «Кроп щільно замотав окраєць у плащ-намет і поклав собі під голову, та однаково не може спати, бо пацюки бігають йому по обличчю, добираючись до хліба. Тоді Детерінг надумав схитрувати: він причепив до стелі тоненьку дротину і підвісив на ній клуночок із хлібом. Коли він уночі ввімкнув кишенькового ліхтарика, то побачив, що дріт гойдається. На клуночку сидів верхи жирний пацюк». 

Ще недавно я була впевнена, що люди, яким довелося тимчасово залишити свої домівки на сході через воєнні дії, повертаються туди із радістю. Остання офіційно оприлюднена цифра тих, хто повернувся, — понад 52 тисячі осіб. На їхніх землях завершилася АТО, і тому родини їдуть назад, на свою малу батьківщину. Але у тому ж Фейсбуці нині часто читаю, що повертаються вони насправді тому, що в областях, куди переїхали, не знаходять місця для життя та роботи. Що їм болить найбільше та чим держава має допомогти? Своїми думками з цього приводу поділились фахівці. 

Коли на полі бою тримають зброю професійні військові — це нормально. Коли вони зазнають поранень та навіть гинуть — це трагічно, але… в них така професія — захищати Батьківщину. Вони готові, навчені, вони на роботі. Тому аномальне, на перший погляд, явище — участь у війні людей виключно мирних професій: учителів, науковців, будівельників, журналістів, поетів, соціальних працівників. 

 Написала заголовок і одразу подумала: «А чому б не дурити, коли дозволяємо». Причому на всіх виборах усіх рівнів, які у нас відбувалися.  Головне — гасло, бренд, а хто і що за цим стоїть — не важливо. Інакше треба було б кожному виборцеві думати, порівнювати, аналізувати. А ліньки. Підтвердження того — закриті партійні списки. Відкрили б, якби виборці поставили їм вето. Тут уже й не треба бути великим мудрагелем, щоб здогадатися: шифруються, є кого приховувати. Спротиву — жодного.

— Слава Україні! — Героям Слава! — цими словами вітаються справжні патріоти не лише в Україні, а й на закордонних курортах. Це саме ті слова, які найчастіше тепер можна почути на пляжі. В цьому переконалася моя подруга, яка нещодавно повернулась із відпочинку з Єгипту.

Перше, що її вразило, — український прапор, який майорів над рестораном єгипетського готелю. Особливої пікантності ситуації додавало те, що через номер жив… російський снайпер. Він не лише не приховував роду своєї діяльності, а й вихвалявся цим. Мовляв, для мене люди — лише мішені. Щоправда, висловлювався так недовго. Адже дуже швидко українці роз’яснили йому, хто є хто, як ми ставимось до войовничо налаштованих росіян, і снайперів передовсім.

Раніше ніхто не передбачав, що в державі постануть такі питання, тож штатні психологи служби з надзвичайних ситуацій, а також інші фахівці цього профілю стикаються з проблемами, які важко подолати.

— Нині в Україні велика кількість людей, які пережили війну, мають колосальні психологічні травми. Досвід відвідування таборів переселенців показує, що люди навіть менше звертаються за медичною допомогою до лікарів, а найбільше потребують психологічної допомоги. Окрему категорію становлять діти. Вони пішли в нові колективи у школах, дитячих садочках, у них розірвані сталі соціальні зв’язки. Стурбованість викликає також велика кількість підлітків, які внаслідок пережитого стресу можуть почати вести асоціальний спосіб життя.