Молодого 24-річного хлопця-красеня лейтенанта Національної гвардії   Івана Гутника-Залужного, який ціною власного життя врятував у бою щонайменше  50 таких самих, як і він, хлопців, прийшли провести в останню путь сотні жителів Запоріжжя. 

Про інформаційну безпеку України говорять з першого дня російської інтервенції. Тоді з’ясувалося, що у нас немає стратегії інформаційної політики, а український інформаційний простір повністю відкритий для ураження. Про цю проблему багато дискутують і в професійному середовищі, і в суспільстві. Що вдалося зробити через п’ять місяців бойових дій та які виклики ігнорують досі — фахівці обговорювали під час роботи круглого столу «Російська інтервенція: як забезпечити інформаційну безпеку держави?» 

Ініціативна група музикантів за підтримки Міністерства культури, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ та Генерального штабу Збройних сил України протягом кількох місяців робить добру справу: влаштовує благодійні концерти підтримки. Митці вже побували у шпиталях, гарнізонах та військових частинах у кількох областях України. Теперішній маршрут туру охопить кілька звільнених міст Донбасу на колись окупованих терористами територіях. Заходи пройдуть і на площах міст, і в окремих військових гарнізонах та військових частинах.

Бізнесу, який продовжує потерпати від постійного втручання в його роботу, обіцяють полегшити життя. Нині його можуть перевіряти майже 80 різних контролюючих органів. Але щонайменше у трьох державних структур — МВС, СБУ, фіскальної служби (йдеться про податкову міліцію) — відберуть такі повноваження і сконцентрують в одному органі. Тобто усунуть дублювання функцій тих правоохоронних органів, що займаються перевірками бізнесу, і скоротять кількість самих перевірок та зекономлять державні витрати на утримання контролерів.   

Ідеться про художній музей М. Біласа в Трускавці, музей «Дрогобиччина» у  Дрогобичі й Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького, де розмістили гобелени, килими, ліжники, аплікації, ляльки, пастелі, вишиті роботи та декоративні квіти митця. У селі Медвежа на Дрогобиччині, де син лісівника Якима Біласа Михайло провів десять щасливих років дитинства (1926—1936), встановили меморіальний знак. 

Лужицькі серби (венди, полаби) — найменший за чисельністю західнослов’янський народ, котрий зумів зберегти власне неповторне обличчя, мову, створив цікаву і самобутню літературу, хоч і був повсякчас під загрозою асиміляції потужною німецькою культурою. Оскільки питання національної ідентичності не байдужі для українців, я з радістю сприйняла можливість ближче ознайомитися з життям та історією цієї гілочки слов’янського дерева. 

Тернопільці вперто заповзялися повернути на стіл наїдки й напої давньої галицької кухні. Адже це не просто смачно, а й корисно, натурально. Водночас пропагують лише продукцію екологічно чисту, вирощену на полях рідного краю. Постановили торік до великих християнських свят організовувати етнографічний гастрономічно-музичний фестиваль «Галицька дефіляда».  

Нині без феєрверків не обходиться, по суті, жодне весілля, відзначення ювілейних дат, а то й просто черговий день народження. Дехто просто, як кажуть, зі шкури лізе, останню копійчину із власної кишені витягує, але норовить, щоб у нічному небі спалахнули різнобарвні декоративні вогні, розрядилися вибухи піротехнічних виробів. І вся ця затія-веремія, як правило, закручується-зчиняється здебільшого заради чванства, бундючності, пихатості чи демонстрації вдаваного достатку або багатства винуватця урочистостей.  

Сумчанам та гостям міста чи не вперше випала нагода ознайомитися з унікальним багатством — більш як півсотнею зразків сорочок-вишиванок із багатьох куточків України з приватної колекції подвижниці українського духу Наталії Литвиненко-Орлової. Наталія Георгіївна демонструвала, як майстрині вишивали, кроїли, носили сорочки, плахти, запаски, крайки на Слобожанщині, Поділлі, Поліссі, Буковині, Галичині. А ще показала, чим відрізнялися візерунки на вбранні юної дівчини й літньої жінки, пані і покоївки, селянки і міщанки. Розповіла, що майстрині Карпат, наприклад, надавали перевагу теплим кольорам — жовтим, помаранчевим, червоним, Поділля — зеленим і синім, а Полтавщини — білому та чорному з червоним… 

Ентузіазм, альтруїзм, патріотизм — це найхарактерніші риси типового українця. Зрозуміло, що за спиною кожного із солдатів, які воюють нині із сепаратистами в Донецькій і Луганській областях, є тил. Це матері, сестри, дружини і, звісно, діти. Власне, заради них чоловіки пішли на боротьбу із загарбником. Крок

у відповідь намагається зробити і влада. Бо не годиться бути в боргу в героїв. Як саме соціально захищені наші воїни — досліджували журналісти «Урядового кур’єра»