Референдум у Криму відбувся 5 місяців тому — чималий термін.  Про що мріялося тим, хто голосував на референдумі? Що жити стане краще, жити стане веселіше, що виростуть пенсії й зарплати. Ну, і Крим у Росії — це була ментальна складова, привнесена в мозок російським ТВ. З останнім усе вийшло: КРИМ-НАШ! Це, боюсь, єдине, що вийшло. Про політику жодного слова, поговорімо про економіку.  А тут тезис «Потрібно потерпіти!» продовжує бути головним на півострові. 

Антитерористична операція поділила мою родину навпіл, як і сотні тисяч інших. Мої дорогі старі батьки чоловіка наодріз відмовилися виїжджати. Мовляв, краще померти на батьківщині. Але якщо залишилися свекри, поруч продовжували жити і ми з чоловіком, бо забезпечення необхідного для виживання і створення елементарних побутових умов у блокадному місті вимагає напруження всіх сил і неабиякої винахідливості. А кожен прожитий день лише додавав проблем…  

База «Смерековий камінь» схожа на казку. Хоч тут немає підстрижених газонів, оздоблених базальтом сходів і доріжок, проте є багато чого іншого. А саме: привабливі будиночки з дерева, розташовані посеред лісу, струмочок, що перетинає територію, наповнюючи її гомінким дзюрчанням; нарешті свердловина цілющої води із сірководнем. Цією мінералкою заповнюють величезну вагонетку, яку придбали в гірників, і нагрівають, а потім у ній приймають оздоровчі ванни до півтора десятка осіб. Розташована база біля межі з національним природним парком «Зачарований край», за кілька кілометрів від села Осій Іршавського району на Закарпатті. 

Коли в Інтернеті натрапила на божевільне повідомлення про те, що організовуються тури… в зону АТО, подумала, що це або чийсь невдалий жарт, або фейк. Пропонувалося, як в екстрим-турах чи сафарі: організований проїзд у зону бойових дій на БТРі, харчування, проживання в наметах, оренда зброї, бронежилетів та іншого спорядження — все за окрему плату, як кажуть, будь-яка примха за ваші гроші. 

З вівторка увагу керівництва нашої країни, світових лідерів та загалом усіх громадян, яким небайдужа доля України, було прикуто до гуманітарного конвою, направленого РФ до кордону з Україною. Вітчизняне МЗС вже поінформувало російську сторону про передбачені українським законодавством та міжнародним правом модальності щодо процесу доставки вантажу. 

Віктор Янукович та колишні високопосадовці з його оточення, які втекли за кордон, аби уникнути відповідальності за корупційні діяння, мають шанс отримати по заслугах. Депутати підтримали у першому читанні законопроект, який дасть змогу проводити досудове розслідування та судове провадження у разі, коли підозрюваний або обвинувачуваний перебуває «в бігах». Він також сприятиме поверненню в Україну коштів, які були награбовані колишніми високопосадовцями. 

Місцева жителька вкотре переповідає випадок, який недавно стався на сусідському подвір’ї, де влаштувалися на постій тимчасові переселенці з «гарячої точки» Донбасу. «Малолітній син господині взявся трохи розважити своїх гостей-однолітків, — згадує вона. — Але пограти вирішив не у м’яча чи піжмурки, а «у війну», хай їй грець! Узяв іграшковий автомат і ось так на всі боки: др-др-др!.. Та старшенький хлопчик, тікаючи, миттю вибіг аж на вулицю. А меншеньке впало, бідне, на траву, скрутилося бубликом і голову руками накрило. Швидка на розправу мати «вояки» дала волю емоціям: він опісля ще кілька днів, мабуть, і їв навстоячки».

Згаданий епізод — зайвий доказ того, що у вже визволеному від представників «ДНР» Маріуполі будні жителів міста і його гостей досі наповнені спогадами і переживаннями від бойових дій, які гримлять у регіоні.    

Сад імені Шевченка  для проведення традиційного щорічного ярмарку вони вподобали  не даремно. Кажуть, у тінистих алеях саду  прохолодно в літню спеку і до центру міста легше діставатися і продавцям, і покупцям. Асортимент  також великий: різні сорти меду, продукти бджільництва за цінами виробника, а також професійні консультації й рекомендації.  

Якщо машиною часу перенестися в середину минулого століття до хутора Кужбеї на закарпатській Міжгірщині, то ми побачили б таку картину: двадцять п’ять дерев’яних хат у зруб, розкиданих по крутосхилах і підпертих смереками. Маківку гори увінчує православна церква Успіння Божої Матері. Йти з цього поселення до найближчого села Сойми — не менше години. Для потреб маленьких жителів Кужбеїв — початкова школа. Сади тут щедро врожаять яблуками, грушами, сливами, горіхами. Люди сіють і жнивують, тримають на обійстях корів і волів, овець і кіз. А яка віддача картопляної ниви! 

…Я зайшов у купе і побачив моїх супутників — старшого лейтенанта та капітана авіації Радянської армії. Вони сиділи праворуч за столиком, на якому стояла пляшка горілки. Зліва поглядав у вікно молодик років 27—30.
— Товаришу капітане! Чи думали ми ще вчора, що наша рідна армійська команда з Ростова програє фінал Кубка СРСР «Карпатам»? — розмова, судячи з усього, тільки розпочалася.
— М’яч круглий, поле рівне… Але, як і ви, не очікував цієї прикрої поразки, — розмірковував капітан. — Чи варто було їхати в Москву на матч, щоб із такою ганьбою повертатися додому?