Гальмування реформ у медіа-галузі, брак суспільного мовлення, втручання в редакційну політику — зовсім не повний перелік тих явищ українського інформаційного простору, що стали важливими чинниками впливу на перебіг трагічних подій в нашій країні, та, зокрема, причиною безпорадності перед інформаційною агресією з боку Російської Федерації.  

Із суперечливими почуттями я заходив до однієї з кращих в обласному центрі концертної зали «Плеяда», яка гостинно приймала учасників II Міжнародного форуму «Вінниччина — бізнес у центрі України». На сході нашої країни іде неоголошена війна, а відомо, що інвестиції люблять стабільність. То чи час гукати інвесторів? Утім, почувши іноземну мову у фойє, де на ярмарку демонстрували свої можливості підприємства, для себе зауважив, що навіть факт їхнього прибуття є виявом підтримки і довір’я. Приїхали на форум делегації і власники підприємств із Польщі, Білорусі, Молдови, Румунії, а також з областей нашої країни. Власне, якщо є довір’я, то має бути і результат. 

Ці новини з’явилися на стрічках агенцій майже одночасно. У Харкові, на проспекті Орджонікідзе, відновили пам’ятник Леніну, що лише цього літа двічі потрапив під руку патріотам. У цей самий час на Одещині, у селищі Комінтернівське, невідомі вандали зруйнували пам’ятник Небесній Сотні, споруджений тут у травні. 

У нашій державі з’явився ще один добровольчий батальйон. Цього разу — інтелектуальний. На озброєнні в нього не автомати і гармати, а документи й дослідження авторитетних вчених. Його мета, як зазначив, відкриваючи круглий стіл  «Історія на фронті інформаційної війни», керівник інформаційно-аналітичного центру РНБО Олексій Копитько, — розширити фронт знань наших співгромадян про минуле.

Військова агресія Росії — не просто боротьба за перерозподіл територій. Це битва ідеологій і світоглядів, яка сколихнула весь світ. Якою має бути політика Української держави, що мусить усвідомити суспільство, аби захистити демократичні ідеали? Про це наша розмова з членом-кореспондентом Національної академії правових наук України, академіком Української академії політичних наук Іриною КРЕСІНОЮ. 

Багато представників старшого та середнього поколінь з далеких шкільних уроків української літератури пам’ятають проникливі рядки про нужденну працю швачки, яка вдень і вночі працювала голкою, аби прогодувати себе і свою сім’ю. Прості й невимушені рядки вчити було легко і швидко, бо вони западали в душу, зримо поставали в дитячій уяві. І навіть через десятиліття ота швачка й досі залишається в закутку пам’яті, щоб за першої-ліпшої нагоди зринути поетичним образом і філігранністю строф. 

Антиукраїнська істерія в Росії, схоже, набуває чудернацьких форм. «Ми з вами не воюємо!» — переконані мої родичі-сибіряки, однокласники і друзі, котрі живуть у сусідній країні. Та ніхто не може відповісти на запитання: чому ж у такому разі для багатьох їхніх співгромадян усе українське почало прирівнюватися мало не до державної зради? Пофарбував альтанку жовтим кольором із синім дахом — ага, спіймався! Та ти ж, трясця твоїй мамі, шпигун! Укр, дідько тебе бери! Зробив бутерброд із салом — з’їж його тихенько під ковдрою вночі, а то ще, чого доброго, у проукраїнських симпатіях запідозрять!

Що вже про борщ говорити?! Страва смачна, навариста, відмовитися від неї як від знаряддя ворожої пропаганди — дурних немає. Але ж і споживати якось непатріотично. Адже борщ — український. Ще, дивись, викличуть куди треба і впаяють по саме «тпру»!

Відома українська приказка про шило справдилася і цього разу. Хоч би як терористи і їхні «ідейні натхненники», зацікавлені у тому, щоб світ не дізнався про істинну причину катастрофи, намагалися сховати сам «мішок». Тобто всупереч усім міжнародним нормам не допускали рятувальників та експертів на місце катастрофи, не гребували чинити наругу над останками жертв.  

Війна на сході країни несе не лише загибель людей та руйнування, а й великі збитки: бюджет недоотримує значних надходжень, які вимірюються нині вже мільярдами. За оперативними даними Державної фіскальної служби (ДФС), які озвучив 8 вересня на прес-конференції її керівник Ігор Білоус, з початку року бюджет України втратив від бойових дій на Донеччині та Луганщині 4,4 мільярда гривень. Це — не лише збитки тамтешніх підприємств, фірм та компаній, а й заводів, фабрик, які працюють в інших регіонах країни або мають контракти чи залежать від партнерів на сході. 

«Ти у Семенівці  давно була?» чи «Ну, все, старий, пора тобі у Семенівку!» Саме так чи приблизно так свого часу похмуро жартували місцеві жителі одне над одним, натякаючи на те, що співрозмовник не зовсім сповна розуму. Адже у цьому передмісті Слов’янська була розташована психіатрична лікарня. Втім, тепер цей населений пункт перетворився на символ руїни: Семенівка внаслідок минулих запеклих боїв знищена настільки, що, кажуть, легше збудувати нове селище, ніж відновлювати залишки старого.