Реалізація конфіскованого майна за попередньої влади була одним із найкорумпованіших видів діяльності Мін’юсту. І не дивно, адже це й давало величезні прибутки, проте лише обраним. У ті часи на ринку «працювали» тіньові схеми, завдяки яким деякі чиновники заробляли за рік приблизно 300 мільйонів гривень. Натомість звичайні люди, які брали кредити і не могли їх повернути, через що їхнє майно конфісковували і виставляли на продаж, залишались без тих чи тих речей, але з величезними боргами за них. Проте після реформування цього сектору ситуація змінилася на краще. 

Хоч визначний Олександр Довженко помер у 62 роки, у його день народження можемо сказати, що він вже дожив до 120-ліття. Тому що з багатьох його здобутків у кількох мистецьких царинах час не зітер художньої цінності й суспільної значимості. З цього й почали ми розмову з найсоліднішим в Україні знавцем творчості Олександра Довженка  Сергієм Тримбачем. 

Скажу з власного досвіду: революції гідності «підбиває» печатка, якою безальтернативно володіє чиновник. Вона має в нашій державі більшу вагу, ніж громадянин. Хоч її, печатку, можна загубити, поновити, підробити, є чимало фірм, які її клепають, але вона все ж цінується вище, ніж особа. 

Виставка, присвячена одразу трьом війнам — до 100-річчя від початку Першої світової, 75-річчя від початку Другої світової й зрештою подій сьогодення на сході та півдні України, відкрилася днями у Меморіальному комплексі «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр.». Експозицію назвали символічно: «Апокаліпсис ХХ століття. Світові війни». 

Опубліковано протокол, підписаний Тристоронньою контактною групою представників України, РФ та ОБСЄ за результатами мінської зустрічі 5 вересня. Його резолюційна частина спрямована на імплементацію мирного плану Президента України та ініціатив президента РФ. «Урядовий кур’єр» поцікавився, як відбувається виконання досягнутих домовленостей. 

Медсестра зі Свердловська Луганської області Валентина Кузьменко потрапила у полон до терористів разом зі своїм 24-річним сином Олегом. Через тиждень її відпустили, а син і досі перебуває в руках сепаратистів. Мати сподівається на диво — може, він все ж таки опиниться на волі, якщо його обміняють. «Урядовий кур’єр» дізнався від жінки про будні мешканців підземних сепаратистських казематів. 

«Все, що мав у житті, він віддав для одної ідеї, і горів, і яснів, і страждав, і трудився для неї». Ці крилаті слова Великого Каменяра якнайточніше передають життєве кредо та земний шлях великого духівника українства Івана Огієнка — постаті рівня Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки. А ми ще донедавна нічого про нього не знали. Жодна наша енциклопедія до 90-х років минулого століття не давала про нього бодай скупої згадки. Причина — ненависть більшовиків до Великого Українця. 

В одному з дворів, що в центрі Миколаєва, побачила таку картинку. Четверо молодих людей, хлопці та дівчата, діставали з благодійницької прозорої скриньки гроші та розпихали їх по кишенях. Спокійно так, зі знанням справи. Просто відкрили днище й дістали пожертвувані гривні. Питаю: «Вам не соромно?» У відповідь — хихикання та «відстаньте, тітко».
Цих хлопців та дівчат на центральній вулиці чимало. Стоять у кожному кварталі. Певно, територію поділено. Підходять, жалісно просять пожертвувати на рятування життя дитини. З акторською майстерністю «дістають» усіх, хто трапляється на шляху. Звісно ж, кидала в ту скриньку якісь дрібні кошти. Сама собі думала, може, копійчина насправді комусь допоможе. Тепер не кидаю. Після побаченого у дворі.

Людські якості кожного з нас найкраще, мабуть, проявляються під час небезпеки і тяжких випробувань. На щастя, більшість полтавців у ці напружені, нелегкі дні, показують себе з найкращого боку. «Урядовий кур’єр» вже неодноразово повідомляв про гуманітарну і військову допомогу, що її надають жителі Полтави та області. Їхні патріотизм і безкомпромісність у нинішньому воєнному протистоянні підтримують і представники місцевої влади. 

На сході України триває АТО і людям із місцевостей, де ведуться бойові дії, все ще доводиться залишати домівки, щоби вберегти життя собі та рідним. Найчастіше тимчасові переселенці намагаються поїхати до рідних або друзів — адже є гарантія щодо житла та, ймовірно, навіть роботи. Але, звичайно, не у всіх є така можливість. Куди у такому разі можна поїхати, аби стовідсотково прийняли? Адже  до різних областей держави останнім часом виїхало вже досить багато людей. А тому деякі області вже не мають змоги приймати до себе переселенців. А по приїзді в людей виникає ще багато запитань: як відновити втрачені або залишені документи, де знайти роботу, як отримати медичне обслуговування, соціальні та пенсійні виплати тощо. Тож «Урядовий кур’єр» вирішив ще раз нагади, куди саме слід звертатися тимчасовим переселенцям зі своїми проблемами.