3 липня 2014 року в селищі Гостомель під Києвом ховали хороброго вертолітника Ігоря Горбенка, який загинув 24 червня поблизу гори Карачун  під Слов’янськом. Героєві був 31 рік. Проводжати в останню путь загиблого прийшло чимало жителів селища, навколишніх населених пунктів та міста Ірпеня. Серед них були й бійці створеного з добровольців Ірпеня підрозділу, який вирушав на схід країни. Ці військові виїжджали у небезпечне відрядження більш підготовленими, ніж попередні команди:  ТОВ «НВП  «Темп-3000», що працює у Ворзелі, забезпечило всіх вояків бронежилетами власного виробництва четвертого ступеня захисту і касками. 

Далекого 1850 року в останній своїй статті українець Петро Прокопович повідомляв, що відкриває людству секрет пошуку скарбу: не вбивайте бджіл! Він зробив світове відкриття — сконструював рамковий вулик і першим у світі одержав чистий стільниковий мед без попереднього знищення бджіл.
За підрахунками вчених, у нас бджолами опікуються понад 400 000 пасічників. Тож вдячні ентузіасти з нагоди 200-річчя відкриття П.Прокоповичем вулика встановили в Національному науковому центрі «Інститут бджільництва ім. П.І. Прокоповича» пам’ятник вулику. Розмістили його поряд з погруддям винахідника.

За злочинні помилки політиків розплачуються прості люди по обидва боки кордонів. Виявляється, страшилку про бандерівців російська пропаганда почала готувати ще кілька років тому. Про це свідчить моє спілкування з росіянами, які перебували у відрядженні під Києвом у квітні 2011-го. 
У бучанському таборі відпочинку «Джерело» тимчасово мешкали пілоти та авіатехніки однієї з російських авіакомпаній, які проходили навчання з обслуговування тодішнього спільного російсько-українського літака Ан-148 — пасажирського середньомагістрального реактивного лайнера нового покоління. Було прийнято рішення взяти це повітряне судно в експлуатацію.

Щодня в громадському транспорті очі мимоволі потрапляють на оголошення Міського координаційного центру (КМДА), в якому розміщена інформація для людей, котрі тимчасово змушені покинути територію східного регіону України. Часу з початку перших переселень минуло досить багато. А відтак почали виникати розмови про відсутність, зокрема в Києві, житла для цієї категорії співвітчизників.

Людська і професійна допитливість спонукала набрати один із запропонованих на папірці телефонних номерів і поцікавитися, наскільки міська влада Києва спроможна допомогти людям дахом над головою. Після кількох спроб додзвонитися нарешті замість коротких гудків у слухавці прозвучав довгий сигнал виклику. На другому кінці відповів стомлений (воно й не дивно) жіночий голос. «Вибачте, я лише оператор, відповідаю на запитання від мешканців сходу. А вам краще зателефонувати в департамент соціальної політики». З останнім виявилося не все так просто. Лише за кілька днів вдалося поспілкуватися із заступником департаменту соцполітики КМДА Світланою Назаренко. 

З дороги державного значення не можна не помітити село Гостинне. На нього вказують два покажчики: дорожній знак і колись гоноровита стела.

Щодня жвавою трасою проходять тисячі машин — і всім Гостинне дає добрий настрій. А як воно саме живе? До села веде простора асфальтівка, стовбури дерев обабіч якої побілені вапном. За ними зеленим килимом стелиться пшениця, а на околиці села видно охайне приміщення ферми. Якщо нині у невеликому селі є ферма, отже, тут живуть справжні господарі. 

Народна поговірка, що колись народилася у селі, — «Моя хата скраю, я нічого не знаю», — стала актуальною і для великих будинків у містах. 
Чомусь більшість з нас, хто мешкає у цих будинках, вважає, що по один бік вхідних дверей треба прибирати помешкання, а за дверима у під’їзді — нехай хоч потоп. Але ми теж ходимо у під’їзді, піднімаємось сходами, користуємось ліфтом, і сусіди нерідко зустрічаються, спілкуються… Проте прибирати після себе хоча б вуличний бруд далеко не всі вважають за потрібне. Більше того, ще й дехто навмисно смітить у ньому.

Спокійна і мирна Дніпропетровщина, якій вдалося не допустити на свої терени терористів, — як кістка в горлі в тих, хто розпалив війну на сході країни. Не минає й тижня без повідомлень про затримання правоохоронцями чи громадськими активістами, зокрема і з «Правого сектору», різних диверсантів чи шпигунів, які порушують мир та спокій у країні. Минулого тижня управління Служби безпеки України в Дніпропетровській області запобігло кільком загрозам мирному життю області.  

Чому ми втратили Крим, допустили збройне протистояння в Донецькій і Луганській областях? Політики пояснюють усе зовнішнім чинником й уникають аналізу внутрішньої ситуації в державі останні кілька десятиліть. А одне від другого невіддільне. Однак визнати внутрішні причини сьогоднішніх бід людям, що були при владі з початку незалежності, означає зізнатись у власних недоглядах, недоробках, а для багатьох із них — не секрет — і в зловживаннях. 

Попри не зовсім спекотну погоду, питання відпочинку дітей цього літа для багатьох батьків таки стало пекучим. На форумах у соцмережах мами обмінюються хто емоціями, хто досвідом організації відпочинку свого чада в літній період. З їхнього листування випливає, що пришкільні табори — це не зовсім те, чого хотілося, якщо дитині навіть і пощастило в такий потрапити. Бо вона зайнята не повний день, а якщо живе у великому місті, то про оздоровлення не йдеться зовсім. Порада психологів про зміну обстановки не дотримується. Ті самі шкільні стіни, їдальня, той самий шлях, що і під час навчального року. Можна збожеволіти! 

Кияни не впоралися із завданням, яке у червні поставили перед ними комунальники. А завдання було таке. На дверях під’їздів будинків з’явились оголошення, у яких ішлося, що всі мають терміново повірити лічильники води (звісно, у кого вони є).

Тому ж, хто до 1 липня цього не зробить, оплата за водопостачання нараховуватиметься за нормами. А вони у нас, як відомо, чи не вполовину вищі від реальної кількості води, яку родина споживає. У кого є лічильники, той підтвердить це. Тож кому хочеться платити більше?