Відновлення АТО та ведення активних бойових дій проти терористів створили справді небезпечні умови для мирних жителів на певній території Донбасу. Як врятуватися людям від смертельної загрози? Журналісти, що зараз перебувають на сході, разом із земляками шукали бомбосховища та інші можливості захисту. Їхні розповіді — із зрозумілих причин — ми публікуємо під псевдонімами. 

— Вам потрібно здати водомір на перевірку, — заявила мені з віконця співробітниця водоканалу, виписуючи нову книжку.

— Як це робиться?

— Зніміть водомір і принесіть з паспортом на перевірку. Але спочатку зателефонуйте нам, попередьте про зняття і після перевірки слід прийти, подати заявку на опломбування.

— І хто мені це все зробить?

— Невже у вас нема кому зняти водомір? Перекрийте воду і відкрутіть його. Або покличте слюсаря з ЖЕКу. Ось тут у книжці я вам усе написала. 

Що таке Конституція для кожного з нас? На перший погляд, просте запитання. Аж ні. Гадаю, кожен дасть свою об∂рунтовану відповідь. Політики розкажуть про внесок у творення Основного Закону країни. Науковці зосередяться на тлумаченні та історичних паралелях. Відповіді пересічних громадян теж будуть різними. Вони не збігатимуться, приміром, у тих, хто має роботу, і безробітних. Отож Конституція — справді Основний Закон, який вбирає в себе і визначає життя держави та її громадян. Вона — дороговказ, який водночас наділяє нас обов’язками і правами. При цьому передбачається: якщо дотримуватись їх, усе в нас буде добре. На це й сподівались, коли 28 червня 1996 року ухвалили нинішню Конституцію. Пам’ятаєте, скільки було ейфорії після цього. Не один місяць з високих трибун лунало радісне: «Нашу Конституцію визнано однією з кращих у Європі!»  

«А чому ти ще не поїхала звідси?» — такою фразою привітала мене колишня колега під час несподіваної зустрічі в супермаркеті.

Справді, ми частіше тепер вдивляємося в обличчя сусідів, друзів і знайомих із цим німим запитанням. Уранці здається, що навіть трамваї розгублено озираються довкола, адже меншає людей, які чекають на них на зупинках.

На залізничному вокзалі — черги за квитками. Щоб їх купити, потрібно простояти кілька годин. Поспішають покинути небезпечний край не тільки луганчани, а й жителі області. Автобуси з Лисичанська, Сєверодонецька переповнені. Є люди, котрі бажають виїхати на будь-якому потязі, у будь-якому напрямку, аби подалі від території, де орудують терористи. 

Тих, хто змушений тікати з територій, де орудують терористи, не покидає страх, який сидить у кожного десь всередині. Вони бояться за своїх родичів, які залишилися вдома, за себе і дітей — «а що буде далі?», «а чи повернемося назад?», «що буде з роботою, навчанням, житлом?» тощо. Страх за минуле і страх за майбутнє — він ще не скоро відпустить їх зі своїх мерзотних тенет. Тому переселенці не наважуються називати свої прізвища, відмовляються фотографуватися. Слова «Дуже страшно було!» є у розповіді кожного.
Пані Тетяна з Краматорська покинула домівку ще до так званого референдуму, організованого так званою ДНР. Залишатися під «захистом» самопроголошеної влади їй було небезпечно: чоловік давно записався до батальйону «Дніпро», а старший син був пластуном у скаутській організації. 

Що робиться в чи не найбільш закритій для суспільства галузі? Який спадок залишила новому лісовому керівництву команда Сім’ї? Чи буде зламано старі схеми, чи стане вільнішим доступ до лісу? Про це та багато іншого — в інтерв’ю з головним лісівником країни Валерієм ЧЕРНЯКОВИМ.  

Як і торік, перший місяць літа пронісся над Україною, та й усією Європою, нищівними буревіями, зливами і повенями. Чи вгамуються природні катаклізми у липні, і якою буде погода упродовж місяця та до кінця літа й восени, поки що впевнених прогнозів не висловлюють ні державні, ні народні синоптики. Тож традиційно, як здавна робили старі люди, давайте спостерігати за народними прикметами у такі дні: 3 — Мефодія Перепелятника, 7 — Івана Купайла, 12 — Петра і Павла, 21 — Прокопа Жниваря, 31 — Іоанна Великомученика.  

Кожен десятки разів чув з високих трибун думку про необхідність конституційних змін, без яких наше існування приречене. Разом з тим українці неодноразово вислуховували і твердження про те, що наш Основний Закон, ухвалений Верховною Радою 18 років тому (28 червня 1996 року), — найкращий якщо не у світі, то у Європі напевне. Майже ідеальний документ, біда лише в тому, що він не виконується. 
У політиків постійно сверблять руки перекроїти Конституцію під свого лідера чи певну партію. Ситуація нагадує таку собі гойдалку: хитнуло в один бік — отримайте парламентсько-президентську модель влади, у другий — будемо з президентсько-парламентською формою правління. Коливання легковажного маятника підриває авторитет Основного Закону, дискредитує його. Запевнення Петра Порошенка в тому, що новий президент є прихильником парламентсько-президентської форми правління, дає сподівання — питання узурпації влади залишиться у минулому. 

З активізацією бойових дій і наближенням небезпеки до Луганська колега з Донецької області написала: насамперед запасайтеся водою. А й справді! Залишитися в місті без центрального водопостачання — величезна проблема в будь-який час. А тут на вулицях стріляють! Тож вирушаю по воду, аби зробити запаси. Виявляється, тепер це заняття схоже на полювання.
Через бої на околицях Станиці Луганської другий день у місто не приїжджають водовози. Сусіди, «озброєні» пластиковими бутлями, так само кружляють мікрорайоном, шукаючи питну воду. Пункти продажу очищеної води закриті. Ми, обганяючи одне одного, прямуємо до супермаркету. Але це поки що паніка. У магазинах — шеренги п’ятилітрівок. Що ж, продавці будуть у виграші. 

Польова дорога, оторочена зеленим буйством пшеничного колосся, привела нас до одного із сіл, яке загубилося серед широкого запорізького степу. Озирнувшись навколо, не помітили жодної таблички з назвою населеного пункту. Тож довелося скористатися старим перевіреним способом — запитати дорогу в першого зустрічного. Це був хлопчина років десяти, який їхав узбіччям на велосипеді.

— Привіт, а чи є в селі військові? — відкривши вікно автомобіля, запитали ми у хлопця.

— Так! Ось там, за поворотом, побачите солдатів і танки, — по-дитячому щиро відповідає хлопчина, показуючи нам рукою напрямок руху.