Про це міністр економічного розвитку і торгівлі Павло Шеремета заявив під час зустрічі з представниками Коаліції «За вільну від тютюнового диму Україну» — Центру громадянського представництва «Життя» та Інституту Медіа Права.

Залізнична станція Куколка — крайня західна точка Сумщини — поблизу Попівки. Тобто вийшов з вагона і, вважай, уже в селі, яке нічим особливим не виокремлюється. Хіба що за двома винятками. Перший. Не занепадає, як інші, а міцно тримається свого коріння. Другий. Тут є вулиця Журналістів — єдина в області, названа на честь майже 30 тутешніх уродженців, які в різні часи працювали або ж успішно працюють у редакціях газет, журналів, на радіо, телебаченні і, звісно, в інтернет-виданнях. 

Тепер на запитання, як справи, більшість знайомих відповідають: «Молимось і працюємо».

На щастя, Бог почув наші молитви. Вже, вважайте, маємо нового Президента. Простим українцям, на відміну від кандидатів на найвищу державну посаду, вистачило мудрості та здорового глузду не перетворювати волевиявлення на фарс. Це ж тільки на Майдані наші політики «об’єднуються» (чи не заради телевізійної картинки?), а далі у кожного — своя пісня. Людей закликають до єдності, а наступити на горло власній пісні заради України, навіть у просто-таки катастрофічній для її державності ситуації, — зась. От народ і показав їм їхні рейтинги! 

Щоранку біля під’їзду нашої багатоповерхівки, немов мулла на мінареті, голосно кричить двірник. Колоритний дядько з гіркого похмілля та інших поважних причин проводить «політінформацію» для ще напівсонних мешканців будинку, які виходять з нього. Причому свої переконання чолов’яга змінює, як циган коней. Певний час він по-змовницькому підморгував нам: «Слава Україні!» Потім демонстративно причепив чорно-помаранчеву стрічку не тільки на свою сорочку, а й навіть на мітлу, із якою, він клявся, недавно аж квартали гнався за двома нишпорками із «Правого сектору». А днями почав називати останніми словами всіх підряд. «Чим вони там думають? — риторично питав так, що аж шибки та жалюзі на першому поверсі торохтіли. — На що наше місто перетворили?!» 

Міста і села області  досі оговтуються від травневої стихії, коли впродовж кількох годин ночі гірські ріки й невеличкі потічки миттєво вийшли з берегів і наробили лиха і в гірських, і в низинних районах. Перед стрімкими потоками дощової води не встояли ні капітальні шляхопроводи, ні електроопори, ні величезні дерева, ні господарські будівлі. Здавалося б, нищівний паводок 2008 року не повториться, але для жителів гірського Старосамбірського та сусіднього низинного Самбірського і Дрогобицького районів він виявився ще масштабнішим. 

Вінницька область звернулася до глави уряду України з проханням ініціювати питання про відміну реформи в спиртовій галузі, яка розпочалася у 2010 році і призвела до втрати юридичного статусу її підприємств та негативних наслідків. Це, зокрема, брак належної організації отримання спиртовими підприємствами стабільних нарядів на випуск та реалізацію продукції, зношення основних засобів виробництва, дефіцит обігових коштів, вимушені простої виробництва та систематичне перебування працівників у відпустці без збереження заробітної плати, повідомляють на офіційному сайті облдержадміністрації. 

Два тижні, як не була на дачі. За цей час виросли бур’яни. Вони навіть не підросли, а постаріли. З «діточок» перетворилися на підлітків, а з них відразу стали старими. Зі своїми нескінченними глибинними коренями. Розрослися, заплутали все корисне, обгорнули квасольку та кабачки, огірки з помідорами. За що така окупація? Я ж сподівалася на врожай, а не на застосування такої невидимої зброї.  

Трагедія, що сталася неподалік одного із найбільших залізничних вузлів Донецької області, не лише відкрила в регіоні лік першим жертвам поліщуків за незалежність і територіальну недоторканність України, а й стала своєрідним Рубіконом. Бо забрані терористами життя 17  волинян, десятки поранених у тому бою продемонстрували: міст українсько-російського «братства», про яке сусідня держава так любить говорити у потрібні їй моменти, спалено. 

Час від часу в суспільстві спалахують скандали, які стосуються роботи пенітенціарної системи. Навіть попри оприлюднення деяких ганебних фактів система залишалася глухою до всіх цих проблем. Останні законодавчі зміни спрямовані на те, щоб після відбування покарання ті, хто спіткнувся в житті, отримали шанс повернутися до нормального існування. 

Років із п’ять тому з Москви приїжджав родич моїх знайомих, який працював на той час охоронцем. Під чарочку розповів, що в Чечні воював за контрактом снайпером, і якщо залишиться без роботи, знову туди поїде — гарний спосіб зменшення безробіття та застосування досвіду за призначенням.
«Вороги» в сусідніх із Росією країнах — добрий подразник, щоб відвернути увагу від внутрішніх проблем і виправдати дії керівництва держави під гаслом збирання російських земель.