Напередодні католицького Різдва на інформаційних сайтах з’явилися повідомлення від Студентської координаційної ради про намір мобілізувати студентів на протестні акції проти затримок із виплатами стипендій. «Напередодні свят нас залишили без копійки в кишені», — повідомляли  активісти. Особливо обурювало молодь те, що на фоні бюджетних планів на 2014 рік підвищити фінансування правоохоронних органів студентам затримують їх мізерні виплати, на які й прожити неможливо. І оголосили вимогу Міністерству освіти і науки — протягом 24 годин ліквідувати заборгованість по стипендіях. 

Вибір міцних напоїв для новорічного столу — завдання вельми відповідальне. Адже їхня кількість і міцність безпосередньо впливає на самопочуття людини не лише під час свята, а й наступного дня.

Щоб алкоголь дарував лише радість, потрібно протягом вечора вживати щось одне, наприклад, вино чи горілку. Варто запам’ятати, що міцні напої всмоктуються  в кров повільніше, ніж ті, в яких спирту менше. Так відбувається тому, що горілка, віскі, коньяк подразнюють слизову оболонку шлунка і затримують відкриття клапана, який з’єднує шлунок із дванадцятипалою кишкою. 

Обман, обіцянки, погрози. Вони застосовують весь свій сумнівний арсенал, щоб отримати бажане. Бо добре розуміють: діти їм довіряють або їх бояться. Вони — сліпі жертви тих, хто намагається за будь-яку ціну домогтися задоволення своїх потреб. 

Ну, що б, здавалося, рушник? Перефразовую відомі Шевченкові вірші і раптом завмираю, адже, як і в словах, про які писав поет, у рушникових переливах «б’ється серце, ожива, як їх побачить...».  

Завжди, коли випадає бувати в містечку Тростянець, що за 45 кілометрів від Сум дорогою на Харків, неодмінно  заходжу до кімнати-музею видатного уродженця районного центру Миколи Хвильового, що в приміщенні першої загальноосвітньої школи. І хай місцева експозиція не переобтяжена  унікальними документами чи речами, тут збережено сам дух і обстановку, в якій виростав майбутній талант. 

Якось навесні, гуляючи зі старшим сином у дворі, помітила, як напередодні літніх канікул на вікні підвалу сусіднього під’їзду з’явилося оголошення про відкриття такого собі літнього табору для дітей шкільного віку, який працюватиме з 12 до 16 години щодня, крім вихідних. Наперед зраділа, бо у перспективі канікули чекали і на мою сім’ю, нехай не так швидко, але… 
Як розповіли мені тоді сусідські дітлахи, ці кілька годин з ними проводить вчителька. Траплялося, що вони раз по раз підбігали до мене і з хвилюванням перепитували,  котра година, нетерпляче чекаючи наставницю. А ще розповідали, що вони разом із нею граються у настільні ігри, малюють, вивчають пісеньки, п’ють сік і їдять печиво. Тобто  діти не шукали пригод, а були зайняті. Звідки бралися гроші на ласощі, я не цікавилася. Схоже, за бажання і копійчину можна знайти. Дуже раділа, що, коли підросте мій син, то не доведеться ламати голову, куди його прилаштувати на час канікул. 

В Україні вже не перший рік йдеться про роздержавлення центральної та комунальної преси, розроблено законодавчу базу для його здійснення. Однак до другого читання законопроекту Верховна Рада України не дійшла, тож у правовому полі процес так і не може розпочатися, що породжує безліч зловживань у майновій сфері і порушень прав редакційних колективів. «Урядовий кур’єр» виявив немало позитивного досвіду у колег, які вирушили у «вільне плавання». Але редакціям вкрай потрібна чітко виписана законодавча база для своєї діяльності, а майбутня доля видань залежатиме від професійності творчих колективів.

Якщо людина втрачає роботу, це, звісно, стає чималою проблемою для неї самої та для її родини. І все ж, якщо такий працівник має затребуваний на ринку праці фах і певний досвід роботи, в нього є непоганий шанс працевлаштуватися знову. А що робити хлопцеві або дівчині, які ще не працювали? Їхня головна проблема нині — брак того самого досвіду. То як його здобути, якщо так важко почати? З цими та іншими запитаннями «УК» звернувся до першого заступника міністра молоді та спорту Сергія ГЛУЩЕНКА. 

Напередодні ухвалення державного та місцевих бюджетів в Україні завжди постає питання: чим буде черговий річний кошторис — програмою розвитку чи програмою проїдання? Скільки субсидій, дотацій отримає той чи інший регіон? Наскільки ефективними вони будуть і чи не будуть розкрадені?

Сподівання на кошти платників податків — це тотальна пострадянська хвороба, від якої ніяк не вилікується більшість місцевих громад. Проте цю залежність треба зменшувати. І ключовий інструмент — активне залучення зовнішніх приватних інвестицій.