Малому рівнянинові Вадимові Доброскоку лише півтора рочку. А пережив уже стільки, що й на довгий вік сповна вистачить: позаду — п’ять курсів хіміотерапії, попереду — тривале лікування в Рівному та Києві.

— Синочок народився цілком здоровим і ріс доволі активним. А потім до нас прийшла біда, — не встигає ковтати сліз мама. — Скільки пішло грошей, уже й не рахуємо. Допомагали всі: родичі, друзі, знайомі. Зараз долучилися волонтери, бо самим нам уже не впоратися. Мої батьки померли, а вдома лишилися ще двоє діток і чоловік, який має інвалідність. 

На початку грудня під час селекторної наради віце-прем’єр Олександр Вілкул доручив керівникам регіонів прискорити роботи з добудови проблемних житлових об’єктів. Серед міст, де є такі об’єкти, назвали й Одесу. На жаль, за поширеністю цієї болячки Південна Пальміра поступається лише столиці. 

2014 рік стрімко увірвався в життя  планети. В ногу з часом відбулося й дотримання головних атрибутів святкування: залпи салюту, масове народне гуляння, збереження сімейних цінностей. У всьому цьому треба було не тільки взяти участь, а й закарбувати на сучасних носіях. Ті ж, кому хотілося залишити слід не лише в особистому архіві, а й в історії, посягнули на рекорди. 

На шпальтах «Урядового кур’єра» в №100 від 6 червня 2013 року в матеріалі «За межею справедливості» розповідалося про поневіряння жительки села Залінійне  Зачепилівського району на Харківщині Людмили  Кононихіної, яка змушена була пройти через усі можливі державні інстанції, щоб добитися свого законного права на власність земельного паю.
Нагадаємо коротко суть справи. Понад 15 років Людмила Олександрівна намагається оформити свої та членів своєї сім’ї земельні ділянки, проте навіть сертифікат вона змогла отримати лишень після рішення прокуратури, а на шляху до виготовлення державних актів на землю так і не змогла здолати підступних бюрократичних мурів. У той же час, на думку жінки, її поля щосили експлуатуються чужими людьми без жодної сплати їй за оренду. Дійшовши до Європейського суду, вона так і не змогла  відшукати справедливість, отримавши лише десятки кілограмів відписок від вітчизняних правоохоронних органів різного рівня та чиновників державних установ. 

За українською письменницею російського походження міцно закріпилася сумнівна слава «фатальної жінки» і навіть конформістки. Втім, ще Борис Грінченко доводив, що грішно докоряти людині її національним походженням, а заслуги «московки» Вовчок перед Україною значно вищі за внесок більшості її затятих критиків.
В офіційній біографії Марії Вілінської (таке дівоче прізвище письменниці) вказано, що її мала батьківщина — село Єкатерининське Орловської губернії. Втім, запис у метричній книзі засвідчує, що згадуваний хутірець входив до парафії села Козаків, де була найближча церква. Отож не випадково у сім’ї Вілінських знали й шанували українські пісні, які нагадували про походження батьківського роду з Київщини.

Напередодні Різдва політики як ніколи багато говорять про соціальну турботу, розвиток країни, милосердя та гуманність. Щоправда, серед тих, кому вони адресують свої святкові послання, чимало людей, які не вірять у диво, а намагаються створювати його для себе самостійно, попри те, що давно втратили нормальну роботу й дім.
Першим моїм співрозмовником, з яким я познайомилася у підземному переході біла Святошинського ринку, був хлопчина в брудній куртці. Жуючи багет, він тинявся біля лотка, де були виставлені святкові атрибути. Продавець, аби привернути увагу до свого краму, періодично вмикав новорічну гірлянду. Хлопець меланхолійно спостерігав за тим, як чолов’яга намагається вмовити перехожих щось у нього купити.

Донеччанин З. вже мав можливість переконатися на власному досвіді: як старий рік проведеш, так із Новим… можеш розминутися. А тому того вечора з подачі дружини вирішив «не гнати коней» назустріч однойменному року. Сумний і невеселий, взявся знічев’я перемикати телеканали, намагаючись уникнути осоружної реклами. І коли в двері подзвонили, аж зрадів, що є серйозна причина покинути це безперспективне заняття. 

Жахлива сцена: дощенту зруйнований автобус, усюди мертві тіла, кров на снігу. Сцена не для слабкодухих. Ні, це не кадри військової хроніки кінця 1942-го — початку 1943 року. Це свіжі свідчення очевидців у Волгограді, де  29 і 30 грудня сталися два теракти. 

Усі хлопчики і дівчатка наслідують улюблених героїв, у тому числі й батьків. І вже з дитячого садочка приміряють до себе різні професії. Та навряд чи комусь із них (як і нам з вами) спадало на думку стати Дідом Морозом. Цей магічний казковий образ є недоторканним. Зазирнути в шпаринку дідівського життя — мрія багатьох. Де він мешкає, що їсть, чи чистить зуби, чим займається влітку? Перелік запитань до нього нескінченний. Щоб хоч трішечки, одним мізинчиком доторкнутися до закулісся його життя, «УК» спробував зустрітися зі справжнісіньким Дідом Морозом. Нам це вдалося. 

Що рік майбутній нам готує? Це питання, більшою чи меншою мірою, цікавить нас усіх. І, мабуть, найпростішою і найдоступнішою (завдяки Інтернету та ЗМІ) «шпаринкою», з якої кожен може підглянути в майбутнє, є астрологічні прогнози. Вочевидь, ще з часів античності, коли астрологія стояла поряд з астрономією і математикою, викладалася студентам як точна наука, люди вірили зіркам і орієнтувалися за ними, визначаючи якісь важливі для себе віхи. Нині, коли астрологію відносять радше до окультної сфери, скептичних поглядів на неї не бракує. Та все-таки чимало навіть закоренілих скептиків заглядають у гороскопи. Тож напередодні Нового року ми поспілкувалися з астрологом Валерієм ЗАБЛОЦЬКИМ і попросили його напіввідкрити для нас зіркову «шпаринку».