Дехто з молодих журналістів за звичкою називав поєдинок між киянами і гірниками українським класико. Мої колеги помилялися. Такими ці матчі перестали бути 25 вересня 2012 року. Нагадаю, що саме того дня на тренерську лаву динамівців замість російського спеціаліста Юрія Сьоміна сів Олег Блохін. Повідомляючи цю новину, майстри пера передовсім згадували виступ збірної України на чемпіонаті світу-2006 у Німеччині. При цьому якось у затінку залишалися останні досягнення володаря «Золотого м’яча». Наприклад, невдалий виступ національної дружини у відбірному турнірі до Євро-2008, в якому Анатолій Тимощук з партнерами посіли лише четверте місце. Згодом — провал під час домашньої континентальної першості, де господарі навіть не вийшли з групи. Не надто переконливий вигляд мала кар’єра Олега Володимировича і на клубному рівні. У російській Прем’єр-лізі він довго не затримався: ФК «Москва» на чолі з грізним бомбардиром радянського футболу фінішував лише восьмим.
Спорт
Перемога на першому етапі чемпіонату світу-2014 з ралі в Монте-Карло стала першою в кар’єрі 29-річного спортсмена. На березневому етапі в Мексиці син знаменитого свого часу автогонщика Леоніда Протасова знову залишив позаду грізних конкурентів — італійців Лоренцо Бертеллі й Массіміліано Рендіну. У загальному заліку в класі WRC-2 Юрій Протасов випереджає найближчого переслідувача Бертеллі на 16 балів. Після повернення до Києва з Протасовим-молодшим зустрілися наші кореспонденти.
Перед нашими очима «Ворскла» перетворюється на грозу фаворитів. У рідних стінах симпатична команда Василя Сачка вже відбирала очки у віце-чемпіона — «Металіста» (1:1) і бронзового призера першості — «Динамо» (2:2). У середині квітня Денис Дедечко з партнерами створили справжню сенсацію, обігравши одноосібного лідера — «Шахтар». — Ця перемога для мене найвагоміша як для тренера, — зізнався після фінального свистка наставник полтавців. — Ніхто не сперечатиметься з тим, що футболісти «Шахтаря» технічніші, швидші і майстровиті. Мої хлопці протиставили суперникові максимальну самовіддачу, за що і були винагороджені.
Гравці і тренери української баскетбольної дружини зробили ювілярові воістину царський подарунок. У рік, коли президент Федерації баскетболу відзначив пам’ятну дату, національна команда вперше у своїй історії виступить у фінальному турнірі чемпіонату світу в Іспанії. Вихованець знаменитої баскетбольної школи київського «Будівельника» не з чуток знає солодкий смак перемог на найвищому рівні. Коли напористому і технічному форвардові виповнився 21 рік, у складі збірної Союзу він виграв чемпіонат Європи.
Один з наймолодших учасників сочинської Олімпіади 19-річний Олексій Красовський хоч і не ввійшов до числа призерів, переконаний: такі спортивні уроки неоціненні. Про нинішні тренування, плани, студентське життя молодий спортсмен із Сум розповідає кореспондентові «Урядового кур’єра». — Олексію, як оцінюєте свій виступ на сочинській лижні? — З одного боку, мої старти не можна назвати вдалими, бо я не тільки не став призером, а навіть не ввійшов до першої півсотні кращих лижників. І це, звісно, засмучує, змушує ретельно аналізувати виступ і робити практичні висновки. З іншого — для мене надзвичайно важлива сама участь в Олімпіаді. Адже побувати на такому представницькому і масштабному спортивному форумі — і честь, і відповідальність, і навіть успіх. Адже до останнього моменту я не знав, чи включать мене до складу Національної олімпійської збірної України.
Перед тим, як арбітр зустрічі одесит Віктор Швецов дав стартовий свиток, майже 40 тисяч глядачів, яких зібрав на трибунах НСК «Олімпійський» центральний матч туру, стоячи вітали моряків екіпажу «Кіровограда», що нещодавно повернулися з окупованого Криму. Мужні хлопці залишилися вірними присязі Батьківщині. Можна тільки уявити почуття, які переповнювали серця героїв-моряків, коли тисячі вболівальників на уславленій футбольній арені виконали національний гімн України.
У Сочі збірна України виборола 25 нагород, із яких 5 золотих, 9 срібних та 11 бронзових. У неофіційному загальнокомандному заліку синьо-жовта дружина посіла четверте місце слідом за трійкою призерів: Росією, Німеччиною та Канадою. На урочистій церемонії закриття Ігор-2014 прапор України довірили нести одній із головних героїнь сочинських стартів — чемпіонці в індивідуальній лижній гонці на 12,5 кілометра Людмилі Павленко. В останній день змагань 32-річна спортсменка виграла срібло у лижній гонці на 5 км сидячи, пропустивши вперед лише німкеню Андреа Ескау.
Григорій Вовчинський під час зустрічі в Черкаській обласній раді емоцій не приховував. Один з лідерів української збірної розповів, як хвилювався під час змагань, як непросто далося нашій команді рішення залишитися в Сочі та брати участь у Паралімпіаді, коли в Україні фактично розпочалося військове вторгнення. При цьому Григорій зазначив, що жоден з членів збірної не пошкодував про своє рішення. Адже опустити руки й покинути змагання було б найпростіше. А залишитися, боротися з останніх сил за умов неймовірного психологічного тиску з боку росіян, присвятити кожну перемогу нашим військовим-героям, єдності українців і мирному майбутньому рідної землі — це вчинок справжнього патріота.— Нас підтримував увесь світ, це українці відчували майже зримо. Однак важко було залишатися спокійним, дивлячись по телевізору неправдиві новини господарів Ігор. Наші спортсмени буквально «висіли» в Інтернеті, слідкуючи за подіями на Батьківщині. Сама ж гонка була напрочуд складною, а медаль — найціннішою в моїй спортивній кар’єрі.
Центральний матч туру проходив у Харкові, де зустрічалися чинний чемпіон і друга команда країни за підсумками минулого сезону. На старті весняної частини першості обидва клуби опинилися в незвичному для себе становищі. «Шахтар», приміром, протягом 2013 року на «Донбас Арені» не програв жодного матчу. А в рік чемпіонату світу в Бразилії в рідних стінах гірники поступалися вже двічі. Спочатку футболістам чеської «Вікторії» в 1/16 фіналу Ліги Європи, а згодом у принциповому протистоянні найголовнішому конкурентові на внутрішній арені — «Дніпру».
Здавалося б, динамівцям не варто було особливо хвилюватися напередодні чергового побачення з «Металістом». На вузькій кубковій стежині жереб шість разів зводив між собою лідерів українського футболу — у наступне коло завжди виходили біло-блакитні. Багато хто з фахівців вважає: кубкові матчі — це, передовсім, поєдинки нервів. Якщо погодитися з ними, то віра у власні сили столичних футболістів завжди була на висоті: вісім перемог у десяти попередніх зустрічах із загальним рахунком 22:5.
Початок весняної частини сезону виявився особливо пам’ятним для ключового виконавця збірної України Руслана Ротаня. Домашня зустріч на «Дніпро-Арені» проти «Севастополя» стала трьохсотим матчем в ігровій кар’єрі півзахисника. 50 поєдинків Руслан провів у складі київського «Динамо», 250 — у футболці рідного клубу. Один із гвардійців вітчизняного футболу вирізняється тонким розумінням гри і якостями плеймейкера європейського класу. Його найцінніша риса — вміння майстерно виконувати штрафні удари. Не випадково журналісти називають капітана «Дніпра» українським Андреа Пірло. Черговий ігровий етюд екстракласу Ротань виконав на 45 хвилині суботньої гри проти донецького «Шахтаря». У той момент на полі не було його постійного партнера по команді Романа Зозулі, якого в основному складі замінив Євген Селезньов.
У Сочі збірна України виборола 25 нагород, з яких 5 золотих, 9 срібних та 11 бронзових. У неофіційному загальнокомандному заліку синьо-жовта дружина посіла четверте місце слідом за трійкою призерів: Росією, Німеччиною та Канадою. Нагадаю, що чотири роки тому в канадському Ванкувері наші паралімпійці фінішували на п’ятому місці (19 нагород, з яких п’ять золотих). Найкращий результат українські спортсмени показали в Турині 2006 року: 25 нагород, серед яких — 7 найвищого ∂атунку і третя позиція в командному заліку.