ГОСТРА ТЕМА

Чи можна забирати дітей до інтернатів лише через нестатки в родині?

У Євгенії з Харківщини четверо дітей. Умови, в яких живе її родина, м’яко кажучи, далекі від ідеалу: стара хата в селі, де немає ні світла, ні газу, ні навіть цілих вікон. Адже в родині бракує коштів. Коли народила четверту дівчинку, довелося перебратися жити до сестри. Але там двоє власних дітей, тож усім разом затісно. І ось нещодавно трьох старших дітей забрали до інтернату.

Молода мама   не раділа такому рішенню, як і її мама, бабуся малюків. Літня жінка каже, що, можливо, її онуки й не щодня їли хліб із маслом та додавали цукор до чаю, та головне — вони були поруч із мамою, яка їх дуже любить. Нічого поганого дітям вона не робила: не била, не сварила. Євгенія не п’яниця і не наркоманка. Єдиний «великий гріх» цієї жінки —  матеріальна скрута. Але в родині була злагода, допомагали одне одному, як могли.

Проте служба у справах дітей була непохитна. Аргументували тим, що в інтернаті малеча отримуватиме п’ятиразове калорійне харчування, діти чи не вперше в житті спатимуть у м’яких теплих ліжках із чистою білизною, з ними працюватимуть вихователі. Матері пояснили, що повернути дітей шанс у неї є, але для того має створити всі належні умови для їхнього проживання. Проте як вона це зробить, де візьме гроші, хто їй в цьому допоможе — то вже її проблема.

Євгенія хоче повернути малюків і вже почала порати хату. Та грошей бракує, допоки відремонтувала тільки пічку. Тож коли старші дітки повернуться до мами і чи взагалі повернуться — невідомо.

Що відбувається насправді

— На жаль, випадок цей непоодинокий, — зауважила директор ГО Партнерство «Кожній дитині» Василина Дибайло. — Дітей забирають від батьків замість того, аби допомогти родині поліпшити життєві умови та подолати кризу. А ще у такий спосіб керівники інтернатів намагаються… зберегти робочі місця своїм працівникам та поліпшити фінансування закладу.

Буває, що директори інтернатів їздять по селах, вишукують родини з малими статками і вмовляють батьків віддати дітей до них на виховання. Адже, мовляв, там їх нагодують досхочу, в кімнатах тепло, є одяг, іграшки, у деяких закладах навіть басейн. І трапляється, що їм вдається переконати декого. Тата й мами власноруч пишуть заяви, аби дітей взяли до дитбудинку чи санаторію. Але ж це пряме порушення Конвенції ООН про права дитини, де серед пріоритетів — право маленького громадянина на виховання в родині.

«…Дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному середовищі, в атмосфері щастя, любові та розуміння», наголошено в цьому документі. А ще для України Комітет з прав дитини у 2011 році надав такі рекомендації: «…Активізувати зусилля з надання необхідної підтримки та ресурсів для зміцнення сім’ї, зокрема шляхом переходу від призначення покарань за невиконання батьківських обов’язків до зміцнення систем підтримки і соціальних пільг для сімей з дітьми, з тим щоб підвищити їх здатність до виконання своїх обов’язків по вихованню дітей… Комітет знову звертає увагу на свою попередню рекомендацію про влаштування дітей у заклади або установи альтернативного догляду тільки як крайній захід із дотриманням найкращих інтересів дитини».

— Такої самої думки дотримуються й дитячі психологи, які переконані, що забирати дитину з родини можна лише, якщо над нею чинять насильство: фізичне, сексуальне, психологічне. У будь-якому іншому разі всі зусилля мають бути спрямовані на допомогу сім’ї, яка опинилася у кризовій ситуації, аби вберегти її цілісність і не допустити, щоб батьків розлучали з дітьми, — веде далі пані Василина.

У цьому зв’язку ще торік віце-прем’єр міністр — міністр соціальної політики Сергій Тігіпко наголосив, що найголовніший пріоритет держави — це захистити сім’ю, не допустити, щоб дитина стала сиротою, тим паче при живих батьках. Для цього потрібна активніша робота з проблемними сім’ями і персональна відповідальність керівників місцевих органів влади за рівень дотримання прав дитини в регіонах. Міністр також зауважив, що до 2020 року в державі не  повинно залишитися інтернатних закладів, де виховуватимуть дітей, позбавлених батьківського піклування. Адже всі вони до того часу будуть влаштовані в родини.

Та, з іншого боку, бачимо, що кількість інтернатів рік у рік не зменшується. Якщо у 2000-му їх було 44, то нині — 72. І допоки відповідальні за це люди і батьки будуть переконані, що інтернати все одно залишаться, жодних змін не відбудеться. Усі ми повинні усвідомити, що інтернат для сироти — це порушення права дитини на виховання в родині, це шкодить її фізичному, емоційному та інтелектуальному розвитку. А до всього це ще й дорога та неефективна система  для держави.

У більшості таких закладів дітей не б’ють, там працюють люди, які люблять свою роботу та посиротілих малюків. Проте у персоналу просто бракує часу, щоб приділити кожній дитині достатньо уваги. І якщо в середньому має бути одна нянечка на 5—6 дітей, у реальності їх удвічі менше.

Який  же вихід?

Система інтернатів в Україні потребує реформування, зауважила директор партнерства «Кожній дитині». Однак знайти єдине швидке й однозначне для всіх рішення неможливо. Треба розуміти, що йдеться про долі дітей. А точніше, про долю кожної конкретної дитини. Отже, держава має розробити чіткий план реформування інтернатів, а не лише проголошувати рік, до якого вони усі якось зникнуть. І почати слід із того, що, на перший погляд, начебто ніяк не пов’язане із самими інтернатами, — навчитися поважати інститут родини.

Відповідаючи на запитання журналіста «УК», чим конкретно очолювана нею організація допомагає таким родинам, Василина Дмитрівна розповіла, що кільком матерям вони надали безкоштовні послуги юриста, декому допомагають і матеріально (так, родині з Києва погасили борг за комунальні послуги), а ще одній сім’ї з області навіть… купили корову. Тепер діти мають можливість щодня пити свіже молоко та споживати молочні продукти власного виробництва.

На думку фахівця, інтернати поступово мають реформуватися у заклади надання соціальних послуг на рівні громади. Кількість дітей у них має поступово зменшуватися, проте матеріальні ресурси, а також вихователі, педагоги, медичні та соціальні працівники повинні залишатися та надавати допомогу родинам, які опинилися у кризовому стані. І таку роботу партнерство «Кожній дитині» також проводить. Вдалий приклад цього — соціальний проект із запровадження так званих сімей тимчасового виховання або патронатних родин, які можуть взяти під тимчасову опіку одне або кілька малят із сімей, де у рідних тата й мами  виникли певні труднощі. Такий спосіб опіки зручний тим, що рідних батьків у жодному разі не позбавлять батьківських прав, а вихователі пояснюють малюкам, що вони тут тимчасово, допоки рідні батьки розв’яжуть свої проблеми та налагодять життя. Тож через деякий час сини і дочки обов’язково повернуться до найрідніших у світі людей.

Замість спецзакладів — патронатні сім’ї

Любов ДМИТРЕНКО
для «Урядового кур’єра»

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ. Аби діти, позбавлені батьківської опіки, не потрапляли до державних сиротинців, у Києві почала діяти нова програма  із запобігання соціальному сирітству «Діти столиці». Так, за даними Служби у справах дітей, найближчим часом у столиці створять 30 патронатних сімей, у яких спеціально підготовлені вихователі тимчасово опікуватимуться хлопчиками і дівчатками, допоки їхні рідні батьки не впораються із проблемами в родині, або, якщо їх таки позбавлять батьківських прав, допоки цим малюкам не знайдуть нову сім’ю чи опікуна.

Крім того, через 2—3 роки у Києві мають постати п’ять нових дитячих будинків сімейного типу. Житло для них купуватимуть за кошти нової програми «Діти столиці». Також Служба у справах дітей активно працює над створенням «Школи батьківства» для сімей, які перебувають на ранніх етапах сімейної кризи чи опинились у складних життєвих обставинах, для збереження та відновлення батьківського потенціалу.

А ще створюється цілодобова «гаряча лінія» з питань захисту дітей від жорстокого поводження та забезпечення екстреного реагування на випадки насильства над дітьми. Розвиватимуть і систему наставництва для дітей, які перебувають у конфлікті із законом та виховуються в інтернатних закладах. Крім того, у рамках цієї програми  дітей-сиріт з інвалідністю влаштовуватимуть у сім’ї; має підвищитися якість роботи із їхньої соціалізації й адаптації. Також  заплановано зменшити кількість дітей у сирітських закладах Києва з 10% до 3%. Залишатимуться там тільки ті хлопчики та дівчатка, яким потрібен цілодобовий стаціонарний догляд.

Ще 5 років тому в столиці щороку сиротами залишалися понад 700 дітей, нині ж їх удвічі менше. Загалом 85% посиротілих малюків уже влаштовано в сімейні форми виховання: під опіку, у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу.