Сказано давно, що у чужий монастир зі своїм статутом не ходять. Отож коли на пісенному конкурсі "Євробачення" представник України співає по-англійськи, це нормально. А ось широко розрекламований телепроект під багатообіцяючою назвою "Голос країни" особисто мене спантеличив.

Мова не про те, що переживаєш шок, коли після завершення виступу "забракованого" претендента глядачі в студії вітають його бурхливими оваціями і ти їх теж підтримуєш. Врешті-решт, у кожного власне судження про прекрасне.

Річ в іншому: чи може голос країни (а вона, незалежно від національності кожного з її громадян, зоветься Україною) бути англо- чи італомовним?

Не належу до тих "щирих патріотів", які вважають вишиванку найкращим одягом навіть для дипломатичних прийомів, а українську пісню - любою серцю папуасів на найвіддаленіших тропічних островах. Проте одна річ, коли йдеться про конкурс оперних співаків, для яких італійська мова як латина - для медиків, і зовсім інша - про обрання ГОЛОСУ КРАЇНИ.

Нагадаю, що земля України рідна не лише українцям. Зокрема, на Житомирщині проживає найбільша на теренах нашої країни польська діаспора. У Житомирі минуло дитинство і юність класика єврейської літератури Хаїма Бялика, який для представників цього біблійного народу - як Шевченко для українців. Волинські німці і чехи - це не лише окремі етнічні групи, а наші співвітчизники, які за кілька віків вписали немало славних сторінок до історії Поліського краю. І чи гоже забувати про особливу роль найчисленнішої на території України національної меншини - росіян? Однак про американські, англійські чи італійські діаспори, що могли б претендувати на право "голосу країни", чути не доводилось.

Не менш дивна ситуація із підбором тренерів-суддів. Не ставлю під сумнів їхній професіоналізм, але одна річ, коли йдеться про чергову "фабрику" виконавців попси, і зовсім інша - про проект, що анонсується як пошук "голосу країни". Чи можна уявити ситуацію, щоб голос Росії відбирало журі, в якому половина членів - українці? І це при тому, що їм, на відміну від росіян в українському журі, працювати простіше: мова кожному зрозуміла, а відтак немає потреби пояснювати, про що, власне, пісня і що таке "чоловік".

Втім, найважливіше запитання: чи поважає себе багатонаціональний народ України, голос якого чомусь звучить чужою для всіх його представників мовою? А тим, хто досі сумнівається у конкурентоспроможності української пісні, нагадаю часи, коли "Червону руту" співав весь Радянський Союз - від Бреста до Владивостока.