У моїй журналістській практиці був такий випадок: довелося розслідувати смерть солдата на операційному столі військового госпіталю під час, здавалося б, банальної операції з видалення апендициту. З’ясувалося, що 19-річного хлопчину зарізав не хірург — його вбив надвисокий рівень цукру в крові. Про «солодку» хворобу не знав він сам, її, на превеликий жаль, не виявили й лікарі. Прихований цукровий діабет змусив чийогось сина надто рано переступити межу вічності.

Хвороба століття — цукровий діабет, — наступаючи на п’яти  ВІЛ/СНІДу, серцево-судинним захворюванням та туберкульозу, впевнено «завойовує» світ, не минаючи ні відсталих, ані розвинених країн. Уперта статистика красномовно мовчить: якщо в 1994-му в світі було 110 млн хворих на діабет, то у 2000-му — вже 175, нині ж — понад 260 млн. Із них в Україні — 1 млн 200 тис. А в 2030-му, прогнозує ВООЗ, такий діагноз матиме кожен п’ятий землянин! Але й це ще далеко не все: адже хвороба часто маскується і її перебіг відбувається у прихованій формі.

Психотерапевти стверджують, що причина «солодкої» недуги, яка заполонила світ, — значний дефіцит звичайної людської радості. Організм таких людей нібито говорить: «Мені не вистачає солодкого життя» і... спонукає шукати заміну радості в солодощах. Тому щоб не стати жертвою підступної хвороби, радять працювати із підсвідомістю, відганяючи геть негативні думки, і вчитися радіти життю. Приміряла ці твердження на знайомих діабетиків — усе збігається: вони захворіли, коли стали непотрібними власним дітям, втратили роботу чи пережили інші стреси та серйозні життєві перипетії. Певна річ, там уже було не до роботи з підсвідомістю...

Як же, скажете, радіти життю в цих зітканих із суцільних проблем буднях? Де черпати енергію, де взяти, сказати б, підгрунтя бодай для маленької радості? У фітнес-центрі і в спортзалі, в успіхах твоєї дитини, в усмішці онука і в очах близьких людей. А ще — в осінньому листопаді і в мелодії вже не надокучливого дощу… І просто в щоденному русі: у здоровому ж бо тілі й дух відповідний.

Інших рецептів, як уберегтися від діабету навіть у Всесвітній день боротьби з ним, світові уми не пропонують. Хоч отой елементарний дефіцит радості, як на мене,  — причина далеко не лише «солодкої» хвороби, а й багатьох інших недуг — тілесних і душевних.    

Гортаючи, неначе відривний календар, сторінки життя, пересвідчуєшся: вона нам украй потрібна, ця щоденна радість. Щоб жити й творити, щоб просто почуватися людиною. Чи не від отого хронічного дефіциту радості українці й живуть заледве не найменше в світі, тоді як рекордсмени за тривалістю життя — ісландці, шведи й фіни. Тому навіть із, здавалося б, безвиході є вихід — радіти життю.