РЕФОРМА

В Україні готується законопроект, який виведе газети з-під крила держави  та місцевих керівників

На моїй пам’яті тема реформування державних і комунальних ЗМІ жваво обговорюється не вперше. Далекого 1995 року, коли Україна вступала до Ради Європи, така реформа була однією з вимог членства у цій впливовій організації. Через десять років Парламентська Асамблея Ради Європи нагадала нам про це зобов’язання, закликавши нарешті розпочати роздержавлення преси. Мовляв, «четверта влада» не повинна стикатися з фактами політичного та економічного контролю засновників і співзасновників. 

Пригадую також запальні декларації про свободу слова, які мали втілитися у життя ще, напевно, за царя Гороха.  І те, що жодна з політичних сил так і не спромоглася їх виконати. Тут усе зрозуміло: владі надто важко відмовитися від спокуси скористатися підконтрольним інформаційним ресурсом.

Чиновник  без піар-листівки

Статистика свідчить, що в Україні зареєстровано понад 30 тисяч друкованих періодичних видань. А ось бюлетень «Засоби масової інформації та книговидання в Україні у 2011 році» фіксує діяльність лише 2266 газет, з яких 311 загальнодержавних, 378 обласних, 382 міських та 415 районних.

У нас функціонують близько 700 комунальних друкованих ЗМІ — в кожній області є обласна комунальна газета, в місті — міська, у районі — районна або міськрайонна. Це майже третина загальнодержавного ринку преси.

Та коли придивитися уважніше до так званого ринку, побачимо приблизно таке: ці газети отримують дотаційну фінансову підтримку з місцевих бюджетів. А навзаєм забезпечують «свободу слова», «плюралізм думок» та «гостру критику» так, як це можуть робити лише кишенькові видання місцевих князьків.

Якщо уявити розмір дотацій на таку пресу, то він може коливатися від кількох тисяч до навіть мільйонів гривень на рік. Тут усе залежить від спроможності керівництва редакції ефективно працювати у потрібному напрямку та щедрості обласної, районної чи міської влади.

А чи потрібні людям безхребетні газети?  Навряд, адже левова частка такої друкованої продукції має мізерні наклади, тож говорити про її популярність навіть і не годиться. Власне, на розірвання дотаційного ланцюга і спрямована ідея роздержавлення. У цьому розрізі варто сподіватися на з’яву незалежної від влади преси, яка допоможе людям цю владу контролювати.

Популярним місцевим виданням роздержавлення шкоди не завдасть. Фото Валерія РУДЯКА

Час «Ч» — 5 квітня

Напевно, ідея роздержавлення друкованих ЗМІ, заснованих владними та самоврядними органами, так би й залишалася у думках, якби не наше бажання підписати на листопадовому саміті «Східного партнерства» у Вільнюсі Угоду про асоціацію з ЄС. Тож наприкінці лютого цього року на засіданні експертної ради з питань приведення законодавства у сфері медіа до європейських стандартів Міжвідомчої робочої групи з аналізу стану додержання законодавства про свободу слова та захист прав журналістів поновили мову про закон, який би дав старт цій реформі. Держкомтелерадіо вже мало розроблений проект документа, історія якого тягнеться мало не десятиліття, та він усе ж викликав дискусії. Аби зрушити воза з місця, знадобилася політична воля найвищого керівництва. За підсумками обговорення глава держави дає доручення Прем’єрові швидко доопрацювати законопроект, залучивши Національну спілку журналістів, представників фахових об’єднань, трудових колективів редакцій. Подати його Президентові для внесення на розгляд Верховної Ради як невідкладного слід до 5 квітня 2013 року.

Днями Держкомтелерадіо відзвітував про доопрацьований законопроект з урахуванням пропозицій Національної спілки журналістів.

Згідно з ним, реформування друкованих засобів масової інформації та редакцій здійснюватиметься у два етапи (трирічний  «пілотний» проект, в якому беруть добровільну участь трудові колективи редакцій, потім — примусовий дворічний).

Після виходу державних органів зі складу засновників (співзасновників) трудовий колектив газети матиме змогу утворити суб’єкт господарювання із збереженням назви, цільового призначення та тематичної спрямованості друкованого ЗМІ. Рішення про реформування прийматиме засновник, а трудовий колектив матиме пріоритет у визначенні способу реформування.

Засновники медіа впродовж 4 місяців з дня набрання чинності закону повинні будуть погасити всі заборгованості та фінансові зобов’язання.

Новий варіант передбачає і те, що приміщення державної або комунальної власності, в яких перебували редакції на момент реформування, передаватимуться в оренду строком не менш ніж на п’ятнадцять років з розміром орендної плати, встановленим для бюджетних організацій.

Реформовані ЗМІ можуть розраховувати на державну підтримку — за умови, якщо збережуть своє цільове призначення і функціонування. Це може бути адресна підтримка, сприяння щодо укладення договорів на висвітлення діяльності органів місцевої влади та самоврядування тощо.

У законодавчому цейтноті

Зміни до законопроекту, які запропонувала Національна спілка журналістів, так вже ведеться, були враховані Держкомтелерадіо не в повному обсязі. Але те, що вони мали на меті не лише  гарантії розвитку реформованих ЗМІ, а й соціальні, сумнівів не викликає.

Цікаво, що 21 березня група народних депутатів зареєструвала у Верховній Раді схожий проект закону «Про реформування друкованих засобів масової інформації» (саме з урахуванням двотижневого строку реєстрації  цього документа і встановлений термін виконання президентського доручення). У чомусь альтернативний законопроект програє документові Держкомтелерадіо, а подекуди має раціональне зерно. Хоч би як надалі розвивалися події навколо кожної з пропозицій, зрозуміло одне: реформа давно проситься у медійний простір. Однак вона в жодному разі не має означати знищення місцевої преси.

Логіка роздержавлення полягає в тому, щоб урахувати всі можливі негативні нюанси змін та зробити цей процес якомога безболіснішим. Він врешті-решт має стати гарантією розвитку політично та економічно незалежних місцевих і регіональних газет.

Пропозиції Національної  спілки журналістів

♦ визначити, що головною метою реформування ЗМІ має стати їхня подальша діяльність з незалежною редакційною політикою;

♦ здійснювати реформування у два етапи (трирічний «пілотний» проект, у якому беруть добровільну участь трудові колективи редакцій, та чотирирічний — основний — усі інші редакції), забезпечивши державний і громадський моніторинг виконання закону;

♦ встановити право видавати офіційні вісники лише для центральних органів виконавчої влади;

♦ передати у власність (або довгострокову оренду) трудового колективу редакції майно, яким редакція користувалась до реформування;

♦ передати у власність або в користування на строк не менш ніж 25 років за тарифами, встановленими для бюджетних організацій, приміщення, в якому редакція перебуває до реформування, або рівноцінне приміщення;

♦ забезпечити першочергове право трудового колективу редакції на реформування засобу масової інформації;

♦ забезпечити державну підтримку засобів масової інформації, особливо місцевої сфери розповсюдження, враховуючи європейський досвід;

♦ забезпечити соціальні гарантії журналістам реформованих ЗМІ під час нарахування пенсій із застосуванням норм, методики та порядку нарахування пенсії державному службовцеві.

ФАХОВА ДУМКА

Без втручань  у редакційну політику

Тетяна КОТЮЖИНСЬКА, 
президент Асоціації  медіа-юристів:

— 20 років тому газети перетворилися з партійних і комсомольських на видання трудових колективів, а потім — рад і адміністрацій. Пізніше Україна взяла на себе зобов’язання перед Радою Європи щодо заборони будь-якого втручання державної влади і органів місцевого самоврядування в редакційну політику ЗМІ. Але ця проблема лишилася й дотепер.

Ми фіксуємо дуже багато конфліктних ситуацій між редакціями і їхніми співзасновниками — органами влади і місцевого самоврядування. Це актуально після кожних виборів або зміни влади. Ми спостерігаємо багато судових процесів, коли починають звільняти редакторів або незаконно виводити трудові колективи з числа співзасновників. Тому процес роздержавлення абсолютно логічний і дуже добре, що він активізувався через бажання України виконати свої зобов’язання в рамках Угоди про асоціацію з ЄС.

Пропозиції до проекту закону, які підготувала НСЖУ, є базовими для того, щоб приймати рішення. Вони соціально спрямовані, розраховані на те, щоб редакції і трудові колективи після роздержавлення продовжували працювати, випускати газети.  Сюди закладено те, що стосується приміщень, майна, та щодо перетворень державних видань не на вісники, а на офіційні видання.

А в альтернативному законопроекті від групи депутатів є норма, що працівники, які працювали у ЗМІ до реформування і залишаються там, зберігають стаж держслужбовця, що впливає на методику нарахування пенсій. А звільненим передбачається компенсація у розмірі річної заробітної плати. 

Дехто не стане на ноги

Валерій ІВАНОВ, 
президент Академії  української преси:

— Ми надто затрималися з роздержавленням. У Прибалтиці цей процес відбувся одразу ж після відокремлення від СРСР, у Східній Європі — у  той самий час.

Одначе позитив для нас у тому, що процес таки започатковується, комунальні газети мають знайти інвестора і стати ближчими до читачів. А негатив такий: якби роздержавлення відбулося раніше, то журналістським колективам було б набагато простіше знаходити інвесторів. Нині, коли газетний ринок переповнений, деякі видання не зможуть стати на ноги і змушені будуть закритися. Аби не померти, газетам потрібно або шукати інвесторів, або намагатися вийти на рентабельність, що в нинішніх умовах видається вкрай важким завданням.

Можна, звичайно, колишній комунальній газеті укласти договір про інформаційне забезпечення роботи міськради. Але тут виникає питання, чи захоче влада укладати угоду, якщо на ринку є тиражніше видання. А у нас в деяких районках наклади по кілька сотень примірників.

Процес роздержавлення вкрай болючий. Тому, на жаль, таки зникне чимало газет. Але потрібно усвідомлювати й те, що в Україні зареєстровано більш як 30 тисяч видань, а реально виходить приблизно 4,5 тисячі. Для порівняння: Німеччина з удвічі численнішим населенням і набагато потужнішою економікою має усього 200 газет із повними редакціями.

Вітчизняний рекламний ринок, на який покладається преса, не може прогодувати такої кількості газет, і тому вони зникатимуть. Це неминучий процес не лише для державної та комунальної преси, а й для приватної, адже й там чимало спонсорських проектів.

Поряд із пресою, яка буде реформована,  в нашій країні існує також  сегмент бездотаційних місцевих ЗМІ. Про досвід роботи таких видань ми розповімо у наступному номері.