Ситуацію, що склалася у молочній галузі, експерти називають катастрофічною. Ще б пак, Україна вперше за часи незалежності, а можливо, в історії, перетворилася з експортера молочних продуктів на нетто-імпортера, тобто імпорт у нас істотно переважає експорт.

Так не лише втрачаємо робочі місця на селі (як багато разів було сказано, саме тваринництво з-поміж усіх напрямів сільськогосподарського виробництва потребує найбільше робочих рук). Гірше те, що громадяни України не мають змоги якісно харчуватися, особливо діти й люди старшого віку, в раціоні яких молочні продукти мають посідати чільне місце. І це попри те, що наша країна мала змогу бути одним із провідних виробників та експортерів молока. То чому так сталося?

Сумна статистика

Щоб зрозуміти глибину проблеми, віцепрезидент Асоціації виробників молока (АВМ) Ганна Лавренюк наводить дані про динаміку експорту-імпорту молока та продуктів з нього у грошовому виразі. За даними АВМ, у 2017—2018 роках Україна стрімко увірвалася зі своєю молочною продукцією на світовий ринок. 2018-го вона увійшла у світову п’ятірку експортерів вершкового масла і посіла друге місце серед постачальників масла до ЄС (перше — за Новою Зеландією). Непогані показники були й за іншими видами продукції.

Але вже наступного року стався різкий стрибок назад: за співвідношенням експорту та імпорту цієї категорії товарів Україна вийшла на нуль, бо імпорт сягнув у перерахунку на молоко-сировину 500 тисяч тонн. За дев’ять місяців нинішнього року — новий рекорд: імпорт перевищив експорт в 1,7 раза і сягнув мільйона тонн в еквіваленті молочної сировини.

Мало корів — мало надоїв

У чому причина? За словами Ганни Лавренюк, найперше — це дефіцит молока на переробку, зумовлений дедалі стрімкішим скороченням поголів’я корів. Торік Україна втратила близько 33 тисяч голів дійного стада, цього року тенденція триває — щомісяця втрачаємо 1,5—2 тисячі голів.

За дев’ять місяців цього року поголів’я корів загалом скоротилося на 6%, у промисловому секторі — на 5%, в особистих господарствах — на понад 6%. Втім, що стосується приватного сектору, ці цифри досить умовні. Експерти зазначають: взагалі щось порахувати в нашому особистому секторі вкрай складно, зокрема, у цьому разі цифри про наявність корів та надої явно завищені.

Судіть самі: за статистикою, приватний сектор начебто виробляє 5,2 мільйона тонн молока, натомість на переробку надходить удесятеро менше. Де дівається решта? Самі випивають? Тоді виходить, що сільське населення споживає молока більше, ніж загалом усе населення України! Тож на думку експертів, загальне виробництво молока в Україні насправді трохи перевищує 6 мільйонів тонн. Інакше просто неможливо зрозуміти, де дівається близько 4,7 мільйона тонн молока.

Радує, за словами Ганни Лавренюк, те, що у молочнотоварних господарствах, які працюють, зростає частка високоякісного молока. Відсоток молока ґатунку екстра зріс із 19,2 до 34,4%.

Дитячий раціон не можна вважати повноцінним, якщо в ньому бракує молочних продуктів. Фото з сайту agrobezopasnost.com

Причини кризи

За словами Ганни Лавренюк, головні причини такого явища далися взнаки ще торік: різкі непередбачувані зміни в аграрній політиці, нестабільність державної підтримки (і відповідно невпевненість молочарів у її сталості), а також перспектива запровадження земельного ринку. Адже, незважаючи на постійні звернення тваринників, для них в остаточному варіанті закону про ринок землі так і не було передбачено жодних гарантій збереження пасовищ та ділянок для вирощування грубих кормів для тварин («УК» №247 від 24 грудня 2019 року). Тож молочарі побоюються нарощувати дійне стадо: що, як не буде чим годувати?

До цього додалися екстремальні погодні умови цього року. Через аномальну посуху тваринники деяких областей не змогли заготувати достатню кількість кормів. Тож із наближенням зими слід чекати на новий сплеск скорочення поголів’я, застерігають аналітики АВМ. Деяких молочнотоварних господарств можемо недорахуватися до наступного року.

Удар по кишені

Дефіцит молочної сировини закономірно спричиняє підвищення закупівельних цін на неї, а відповідно і на готову продукцію. За оцінками експертів, закупівельна ціна може підскочити до 10,5—10,6 гривні за кілограм молока-сировини. Це позначиться на вартості готових молочних продуктів: на думку аналітиків АВМ, молоко жирністю 2,5% подорожчає на 50—60 копійок, сметана такої самої жирності — щонайменше на півтори гривні, кисломолочний сир — набагато більше, на 4,5—5 гривень, масло — мінімум 2,5 гривні за стандартну пачку.

Наче не так уже й багато. Як кажуть, пережили бідність, переживемо й кінець епохи бідності. Однак Ганна Лавренюк зазначає: вже зараз середнє домогосподарство витрачає на продукти харчування майже половину доходу, з них понад 15% — на молочні продукти. А подальше зниження купівельної спроможності населення неминуче призведе до скорочення споживання якісної молочної продукції. Хоч куди вже менше — вже тепер рівень споживання такої продукції удвічі менший за науково обґрунтовані норми.

Це призводить до виникнення серед широких верств населення хронічних захворювань — серцево-судинних, опорно-рухового апарату та інших, пов’язаних з дефіцитом у раціоні вітаміну D та білка. Такі захворювання вже фіксують у 90% випускників середніх шкіл — а їм ще працювати, Батьківщину захищати, дітей народжувати.

Це вже питання національної безпеки. Не кажучи про втрату робочих місць у галузі та податкових надходжень від неї. Тут треба вживати негайних заходів.

Чим зарадити

Розвинені держави задля підтримки вітчизняного виробника та стимулювання споживчого попиту на соціально значущі товари — насамперед продовольство (хоча й не тільки, наприклад, на засоби особистої гігієни) застосовують знижену ставку ПДВ. Стосовно молочної продукції, то в Німеччині ПДВ на неї не більше за 7%, у Франції — 5,5%, Польщі — 5%, Росії та Білорусі — 10, у нас — 20%!

Тому виробники молока закликають до зниження ставки ПДВ на молоко та молочну продукцію якщо не до європейських норм, то хоч до 14%. Зауважимо, законопроєкт №3656 «Про внесення змін до Податкового кодексу України…» вже начебто є у Верховній Раді. Його навіть ухвалено у першому читанні, але нещадно розкритиковано більшістю аграрної спільноти. Адже він передбачає зниження податку лише на окремі ланки маркетингового ланцюга на шкоду іншим, а треба на весь ланцюг — від ферми і до столу споживача. Бо ж на ньому маркетинговий ланцюг закінчується, і зрештою ПДВ доводиться платити йому!

Тож аграрні асоціації запропонували, а народні депутати Олександр Ковальчук та Олексій Устенко внесли до законопроєкту перед другим читанням правки, які передбачають зниження ПДВ на молоко, молочні продукти та деякі інші продукти тваринництва, зокрема, м’ясні, з 20 до 14%. І не на окремих ланках маркетингового ланцюга, а на всьому — від ферми до споживача. Лише так можна досягти зниження роздрібних цін на життєво необхідні продукти, в нинішньому вигляді законопроєкт такої змоги не дає.

Зауважимо: ми вже порушували тему зниження ПДВ на продукти першої необхідності («УК» від 14 та 24 листопада 2018 року), але, на жаль, народні обранці попереднього скликання лишилися глухими до наших аргументів. Відповідні законопроєкти №7420-1 та 7420-2 не те що не було ухвалено — навіть не розглянуто.

Своє небажання наслідувати приклад розвинених країн у бюджетному комітеті пояснили нібито втратами бюджету від податкових надходжень. Насправді ж, пояснюють експерти, далася взнаки різниця у підходах до фінансової політики — чи займатися поточним латанням чергових дірок у головній кишені країни, чи думати про перспективу. Адже протягом деякого, не такого вже й тривалого часу зниження ПДВ спричинить пожвавлення споживчого попиту і відповідне зростання бюджетних надходжень. Це взагалі абетка економічної політики — якщо у державі слабкий споживчий попит, її економіка не матиме сталого розвитку.

Як бачимо, колишні депутати обрали перший шлях. Лишається сподіватися, що цього разу нинішні вже мислитимуть не сьогоднішнім днем, а стратегічне бачення таки переможе.