Ця показова історія не лише про жінку за пультом ударного безпілотника «Вампір», а про свідомий вибір та покликання, яке іноді знаходить людину не відразу.

Удень на її нігтях може з’явитися новий манікюр. Уночі ці самі руки підіймають у небо важкий ударний безпілотник. Попереду — темрява. На екрані — маршрут, висота, сигнал і ціль. За її спиною — десятки бойових завдань, підбиті, але врятовані борти; безсонні ночі та досвід, який не здобудеш із книжок.

«Наша мама воєнська»

Оксані з позивним «Харлі» лише 23 роки, вона оператор важкого ударного БпЛА у 77 аеромобільній Наддніпрянській бригаді. Захисниця України родом із Хорошева на Житомирщині. Про військову службу почала думати ще задовго до повномасштабної війни. Якось у п’ятому класі побачила відео про початок антитерористичної операції на сході України, і саме тоді військова професія вперше перестала бути для неї чимось далеким.

«Мені одразу припала до душі військова професія. Спершу хотіла вступати до військового коледжу, думала про контракт. Але життя склалося по­іншому. Нагода долучитися до війська з’явилася лише 2023 року», — згадує «Харлі».

2023 року Оксана прийшла до війська не школяркою, яка захоплюється військовими роликами, а дорослою жінкою і матір’ю двох дітей. Вона вже знала, що кожен її вибір має ціну. Проте зробила цей важливий крок.

Коли «Харлі» розпочала службу, її сини були ще зовсім маленькими. Вони не розуміли, чому мама не завжди поруч і чому іноді побачити її можна лише на екрані телефона. Сьогодні старшому хлопцеві вже шість років, молодшому — п’ять.

Вони підросли, добре знають, де служить мама, чекають на її відео­дзвінки, розповідають про свої справи й по­дитячому, але серйозно пояснюють іншим: «Наша мама воєнська».

Перші півтора року служби Оксана провела в артилерійському підрозділі, а згодом випала нагода потрапити на навчання для роботи з безпілотними системами. Якраз потрібні були люди, готові опановувати нове, працювати із сучасними технологіями та швидко ухвалювати рішення. Опинившись серед жінок­кандидаток, вона одразу погодилася вчитися нової справи.

Спершу опанувала вміння працювати з «мавіком». Освоювала керування, орієнтування, роботу з камерою, вчилася відчувати машину в повітрі та зберігати спокій у складних ситуаціях. Проте зупинятися на цьому не хотіла. Отож затим її зацікавив важкий ударний безпілотник «Вампір» — потужний бомбардувальник, здатний виконувати значно складніші завдання.

«Насамперед сподобалися його потужність і можливості. Хотілося працювати саме з таким дроном», — каже «Харлі».

Отож ще недавно вона стояла за прилавком магазину, а тепер вміло керує складною бойовою системою, від роботи якої залежить результат підрозділу. А історія захисниці України добре показує: військова спеціальність не завжди починається з багаторічної підготовки або профільної освіти. Часто вона починається із внутрішнього рішення: не боятися нового, погодитися на навчання і бути готовою відповідати за свою роботу. Армія не запитує, ким ти був учора. Вона дивиться, ким ти готовий стати сьогодні.

Відповідальність, яка відкриває силу

«У роботі з важким безпілотником немає нічого легкого. Перед кожним вильотом потрібно підготувати борт, перевірити обладнання, налаштувати системи, закріпити бойове навантаження. Це не лише точність рухів і холодна голова, а й фізична праця», — уточнює Оксана. 

Певна річ, всю роботу вона виконує нарівні з побратимами. Готує боєкомплект, фіксує вантаж, працює з обладнанням і не шукає для себе полегшень. Не намагається щодня доводити, що жінка здатна виконувати бойові завдання. Вона просто виконує їх — професійно й послідовно.

За рік роботи з «Вампіром» вона втратила лише одну машину. В інших ситуаціях, навіть коли дрон зазнавав пошкоджень, «Харлі» продовжувала за нього боротися. Вирівнювала борт, утримувала його в повітрі та дотягувала до безпечної зони посадки. Для сторонньої людини це може бути лише цифрою, проте для тих, хто працює з важкими безпілотниками, це показник справжньої майстерності.

Пошкоджений дрон поводиться непередбачувано. Може погіршуватися керування, зникати зображення, втрачатися висота або сигнал. У таку мить найпростішим рішенням було б визнати машину втраченою, але майстерність оператора виявляється саме тоді, коли все йде не за планом.

Раніше «Харлі» виконувала і логістичні, і ударні завдання. Тепер працює переважно на ураження ворога. Проте навіть у напруженому бойовому ритмі залишає собі маленьку частину звичайного життя.

«Манікюр роблю завжди, це обо­в’яз­ково», — усміхається Оксана.

«Харлі» служить уже третій рік. За чотири місяці завершується її контракт, тому вона планує повернутися до цивільного життя. Ні, не через розчарування у війську чи страх перед роботою. Причина в іншому: її старший син незабаром піде в перший клас. Настає той час, коли мама особливо потрібна поруч — не лише на екрані телефона, а вдома.

«Якби не діти, я б залишилася на службі на сто відсотків. Дуже вже звикла до військового життя», — запевняє Оксана.

Її історія — не лише про жінку за пультом «Вампіра». Вона про вибір, про те, що покликання іноді знаходить людину не відразу, що минула професія не визначає твоєї межі, що відповідальність не робить людину слабшою — вона відкриває в ній силу, про яку та могла навіть не здогадуватися.