Газета Кабінету Міністрів України18 листопада 2026
18 листопада 2026

Пам’яті Анатолія Горлова

 Несподівано, раптово обірвалася життєва дорога українського журналіста, головного редактора  газети Верховної Ради «Голос України» Анатолія Горлова.

Несподівано, раптово обірвалася життєва дорога українського журналіста, головного редактора  газети Верховної Ради «Голос України» Анатолія Горлова. 32 роки тому в такі самі, як нині, січневі дні вийшов перший номер парламентської газети. Відтоді всі свої творчі сили й неабиякі організаторські здібності він віддав цьому нині широковідомому і популярному в нашій країні виданню: спочатку на посаді першого заступника головного редактора, а з 2002 року — головного редактора. Удостоєний за цю роботу звання заслуженого журналіста України, багатьох нагород, зокрема орденів «За заслуги» III і II ступенів.

Народився Анатолій Горлов у селі Любимівка Запорізької області. Трудовий шлях розпочав на Запорізькому судноремонтному заводі. 1972-го закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. У журналістиці працював понад 50 років: редактором у Державному комітеті УРСР з питань телебачення і радіомовлення, РАТАУ, а із грудня 1991-го — в редакції новоствореної тоді газети «Голос України».

Саме в цьому виданні найповніше і найяскравіше розкрився його  професійний талант і якості вмілого й мудрого керівника творчого колективу. Газета завжди на видноті, а надто така, як «Голос України». І в тому, що вона була й залишається на чільному місці в українській періодиці, займає чіткі патріотичні позиції, дорожить своїм авторитетом і підтримує його, велика заслуга, провідна роль її  лідера.

Сторінки газети — це, по суті, щоденний літопис України із часів проголошення її незалежності. А ще редакція «Голосу України» і головний редактор були ініціаторами цілої серії видань з української історії та нинішньої війни, яку розв’язали проти України російські агресори.

Анатолія Горлова шанував не тільки колектив його редакції, а й журналістська спільнота України та її столиці. Він багато років був членом правління Київської організації НСЖУ, наполегливо обстоював права журналістів, виступав проти поспішного і непродуманого роздержавлення періодичної преси.

Він завжди був готовий підтримати кожного, хто потребував допомоги, особливо колег і друзів. І не тільки словами, газетними публікаціями, а й реальними справами й діями. Тому до нього завжди горнулися люди. Доброта, чуйність, щирість,  небагатослівність, непоказна скромність — ці риси людяності в його характері були визначальними.

У нього було дуже багато творчих намірів і планів, зокрема й щодо випуску газети для наших воїнів, які нині перебувають в епіцентрі нав’язаної українцям жахливої війни. Він до останнього свого дня залишався на робочому посту, благословивши у світ номер «Голосу України» за 3 січня. У ніч на цю дату його серце несподівано зупинилося.

Царство Небесне вам, Анатолію Федоровичу. Вічна і світла пам’ять.

Колектив редакції газети «Урядовий кур’єр»,
Київська організація НСЖУ,
друзі, колеги