Жартують, що коли школярик переходить до третього-четвертого класу, батьки, допомагаючи йому з підготовкою домашніх завдань,  вже починають почуватися… хм… не зовсім інтелектуалами. Що вдієш — така шкільна програма, котра схожа на казкового персонажа, який потрапив до печери з коштовностями і може залишити собі все, що винесе за один раз. От і старається набрати побільше. Чи варто так навантажувати школярів?
Про це розмовляємо з директором школи № 20 міста Чернігова Миколою КОНОНЧУКОМ. 

Аналогів настільки системної роботи над поліпшенням життєво важливої сфери, якою є заповідна справа, незалежна Україна ще не знала. Більшість із заходів проекту здійснювали в країні вперше.

Підсумкова конференція учасників Програми розвитку ООН  та Глобального екологічного фонду «Зміцнення управління та фінансової стійкості національної системи природоохоронних територій в Україні», одним із активних медіа-партнерів якої була і газета «Урядовий кур’єр», стала ще одним вагомим внеском у спробу нашої країни інтегруватися у світовий природоохоронний процес. 

Ще не оговталися від розмаїття новорічних і різдвяних смакот недавно перенаселені ними холодильники українців. Їхні духмяні запахи причаїлися десь за новими, значно буденнішими наїдками і озиваються вже майже пошепки, найтоншими сопрано, коли відчиняють господарі двері домашніх хранителів харчового холоду. Флюїди зниклих холодців, шинок, домашніх ковбас, кров’янок, голубців, узварів ще й викликають із пам’яті всіх тих, з ким за святковими столами трапезували, себто дорогих гостей. І тих, для кого не забували поставити ще одну миску з ложкою куті і свічку, — душ усіх предків.  

У культурному житті області поява 600-сторінкового видання «На пагорбі долі» може претендувати на одну з вагомих подій. Адже в нас не так часто народжуються творчі здобутки, де у сконцентрованому вигляді блискуче показані єдність історії, традицій, сьогодення і надії краян на краще завтра. 

Отож місцеву виконавчу владу і тернопільських краєзнавців, організаторів туристського бізнесу можна привітати з непересічною подією: через погляд талановитого журналіста для прийдешніх поколінь назавжди зафіксований потужний пласт історичних колізій та оригінальної культури, яку зберіг і розвиває цей регіон. 

Про це треба писати без прив’язки до конкретних дат — чи то початку Великої Вітчизняної, чи то гучних провальних або переможних операцій Червоної Армії, навіть звільнення України від фашистських загарбників. Повага до наших загиблих виявляється не лише покладанням квітів до монументів і братських могил у дні державних свят. Є ще інший бік, настільки ж страшний, як і втаємничений, але від того не менш почесний і святий. Наш співрозмовник, який, до всього, є відповідальним секретарем Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій, знає про це не з чужих слів.

Премії цього популярного інтернет-порталу вручають щорічно, і попри суб’єктивність літературних смаків такі церемонії нагородження переможців стають певним підбиттям книжкових підсумків року. Хоч на істину в останній інстанції вони не претендують, а лише виражають думку експертного журі «ЛітАкценту» у складі письменників, критиків, науковців на чолі з відомим літературознавцем професором Національного університету «Києво-Могилянська академія» Володимиром Панченком. 

Що зазвичай обговорюють сусіди, випадково зустрівшись у дворі або на сходах? Найчастіше комуналку, чи не так? Як швидко зростають ціни на неї і як вони не відповідають, на нашу думку, якості наданих послуг.

Проте побурчимо-побурчимо, а отримавши квитанції, прямуємо до Ощадбанку чи на пошту — платити. Адже більшість із нас привчена сплачувати за рахунками вчасно, щоб не стати боржниками. Бо якось це соромно. Стосується це й мене. Але… 

Без чого найперше неможливо уявити українця й Україну? Без рідного слова. Хоч дехто протиприродно так не вважає… Дякувати Богові, що маємо з 2001 року такий феномен, як Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика, який утверджує державний статус  української мови, допомагаючи мільйонам юних громадян України усвідомити її престижність. Про те, як це відбувається вже тринадцятий рік, – розмова з головою Координаційної ради цього конкурсу Михайлом СЛАБОШПИЦЬКИМ. 

Мало не в півтора раза більше журналістів зібралося вчора для висвітлення урядового засідання. Медійники ніби відчували, що почують від очільника Кабміну та його підлеглих про кардинально нові речі, покликані в осяжному майбутньому змінити життя країни.
І Прем’єр-міністр Микола Азаров виправдав сподівання, зрозумівши, що постійне обговорення одних і тих самих проблем без прийняття рішень чи їх відкладання позбавляють країну перспективи подальшого повноцінного розвитку.
От і проголосив Прем’єр початок нового етапу, складнішого й напруженішого, попередивши своїх підлеглих: «Простих рішень більше немає… Кожному члену уряду доручено певний напрям реформ. Кожен відповідає за виконання конкретних позицій Національного плану дій. Виконання цієї роботи буде оцінкою і кожному персонально, і уряду в цілому».
 

Прем’єр-міністр України Микола Азаров доручив у першій декаді лютого подати на розгляд Кабінету Міністрів доопрацьований проект Державної програми активізації розвитку економіки на 2013—2014 роки. Відповідне доручення керівникам міністерств і відомств глава уряду дав за результатами наради з питань доопрацювання зазначеного документа.

Він зауважив, що проект Держпрограми, який розробляла робоча група на чолі з першим віце-прем’єр-міністром Сергієм Арбузовим, вимагає доопрацювання.