Найкращий сервіс — швидкий і ненав’язливий. Саме такої досконалості в обслуговуванні клієнтів прагнуть досягнути в усіх цивілізованих країнах. Це стосується і такого серйозного контролюючого органу, як митниця.  

На околиці села Ковалівка, що в Полтавському районі, є мальовничий куточок, який причаровує своєю красою кожного, хто тут побував. Милують серце ліс і річка, цілюще повітря і заповідна тиша. Божою волею ця краса сьогодні служить дітям. У цьому є заслуга і видатного педагога минулого століття Антона Семеновича Макаренка. 

Історичний центр Миколаєва вже близько 200 років прикрашає старовинна будівля — Будинок офіцерів флоту. З нього починається найстаріша вулиця міста — Адміральська, саме цю будівлю після Великої Вітчизняної війни миколаївці відновили першою, з цим будинком  пов’язана історія багатьох поколінь миколаївців. Втім, сьогодні назвати колишнє Морське зібрання окрасою міста, на жаль, не можна. Адже будівля має вигляд майже такий, як після війни.

Цей храм (колишній костел Ордену єзуїтів) у центрі Львова — пам’ятка архітектури національного значення і разом з іншими об’єктами Львівського історико-архітектурного заповідника понад десять років тому внесений до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО.
Йому пощастило більше, ніж іншим духовним святиням Галичини: понад 60 років у ньому було книгосховище Національної бібліотеки імені В. Стефаника НАН  України. 

Хтось, прочитавши заголовок цієї публікації, здивується: мовляв, якась нісенітниця. Тільки не жителі одного з поважних за віком міст Луганщини, що веде свій родовід з 1772-го, — Олександрівська. Вони в цій, вибачте за слово, абракадабрі постійно живуть, їздять на роботу, водять діток до школи чи дитсадка, отримують такі-сякі комунальні послуги та ще й один раз тепер вже на п’ять років обирають собі владу. Бо за статусом це місто з 10-тисячним населенням, яке разом з двома селищами, що входять до його складу (?), є частиною іншого міста — Луганська. Тобто, хто кому кум, а хто сват, кількома словами не поясниш.  

А нагромадилось в утаємничених від стороннього ока сховищах доволі ще з позаминулого століття. То наша історія, не стороннє бачення її і тлумачення свідками минулих часів.

В останні два десятиліття з’явилося чимало історичної, саме документальної літератури про славні імена, яких ми зовсім не знали, або ж раніше вони доходили до нас у викривленому світлі. Чого варті вже оприлюднені щоденники Т. Шевченка, М. Куліша, У. Самчука, О. Довженка, В. Симоненка, О. Гончара, спогади про діяння видатних особистостей, які дозволяють об’єктивніше судити про минуле – складні етапи нашої історії. На жаль, економічні негаразди гальмують українську видавничу справу – і досі ми обділені тим, що мали б знати з історії вітчизняної культури і зокрема її літературної складової.

Дещо модернізоване свято Дня соборності та свободи з числа тих, що не для гучних фанфар, галасливих хороводів та щедрих чаркувань. Воно більше для роздумів. Серйозних і глибоких. Скажімо, над тим, для чого далекого вже 1919 року сталося те, що сталося: українці-східняки міцно обнялися зі своїми братами-західняками? Навіщо многоголосо шуміла тоді Софійська площа, щораз видихаючи слова від щирого серця: навіки, навіки, навіки!..  

Перенесення в часі цієї події було зумовлено, як з’ясувалося, участю глави уряду в засіданні Ради національної безпеки і оборони. Через ці об’єктивні причини Прем’єру довелося розпочати своє спілкування з журналістами на півгодини пізніше, що, власне, жодним чином не вплинуло на змістовність діалогу.
207 представників центральних і 132 регіональних ЗМІ повністю заповнили приміщення Клубу Кабінету Міністрів. 

Резолюція, яку мають розглянути у наступний четвер члени парламентських делегацій ПАРЄ, не є позачерговою. Проте це єдиний втішний момент, оскільки сам текст проекту документа містить чимало різких критичних зауважень на адресу чинної української влади. Про ступінь стурбованості Києва тональністю резолюції свідчить і приїзд до Страсбурга наступного тижня міністра закордонних справ Костянтина Грищенка (хоч офіційно метою його візиту є зустріч з генсеком РЄ Турбйорном Ягландом,  а не участь у сесії ПАРЄ).

Поету Велимиру Хлєбнікову приписують вислів: «відділення міліції — видатна річ, адже це місце мого побачення з державою». Якщо це так, тоді зрозуміло, чому предметом обговорення на першому в цьому році розширеному засіданні колегії Міністерства внутрішніх справ стали чи не всі проблемні питання, що стоять перед правоохоронцями, — хід реформування відомства, протидія злочинам та корупційним проявам у бюджетній сфері, зміни в підходах до багатьох складових міліцейської роботи.