Статті

Напередодні Дня Перемоги пам'ять повертає мене до широкого поля поблизу Яготина, де два роки тому відкрито пам'ятний знак на честь загиблих тут у бою з фашистами воїнів-правоохоронців, останніх захисників Києва… 

Увесь світ знає про криваві злодіяння німецьких фашистів у білоруській Хатині, чеському Лідице, французькому Орадурі... У цьому переліку й українська Корюківка, кількість жертв якої у десятки разів більша... 

Федір Іванович - житель села Бистричі Березнівського району на Рівненщині - до останнього любив зустрічатися з молоддю, завжди відвідував місцеву школу, ділився з її учнями своїми спогадами про тяжкі воєнні будні, що стали запорукою Великої Перемоги. Пригадую одну з останніх його розповідей. 

Угорці України - одна з небагатьох етнічних спільнот, які не звикли здаватися на волю обставин. Упродовж довготривалої історії завжди воліли залишатися угорцями, зберігаючи своє національне коріння. 

Якось в автобусі випадково почула розмову двох першокласників. Один запитав другого: "Чому ти сьогодні такий сумний?" А той, трохи поміркувавши, відповів: "Ну добре, ти - мій найкращий друг, розкажу... Знаєш, учора ввечері тато знову прийшов додому п'яний. Посварився з мамою, вони кричали, а я сховався у своїй кімнаті. Та коли він побачив у моєму щоденнику трійку з математики, то, замість пояснити рівняння, відшмагав паском - дуже боляче. Я плакав, просив не бити, обіцяв усе вивчити, та даремно. Татко розлютився так, що навіть маму, яка мене захищала, вдарив. А потім наказав іти спати ще засвітла. Та я ще довго не засинав: батько голосно кричав, а мама плакала..." На очах у малого виступили сльози, але він продовжував: "Та хоч він і б'ється, все ж я його дуже люблю. Але ж битися -погано. Татко мав би нас захищати - ми ж родина. А натомість... Думаю, його насварили на роботі. Та ми ж із мамою в тому не винні. Чому ж він з нами так?!" 

Упродовж багатьох років наш двір нагадував футбольний майданчик. З ранньої весни і до глибокої осені хлопчаки азартно та до самозабуття ганяли м'яча, а верещали при цьому так, що хоч усі вікна зачиняй. Інколи безкомпромісні поєдинки тривали аж до пізнього вечора: вже темно, воріт майже не видно, а гравців додому не заженеш. 

Відомого українського поета Степана Пушика нещодавно відзначили першою премією за кращу публікацію 2010 року журналу "Березіль" - документальну повість про співавтора пісень, композитора Володимира Івасюка "Блискавиці б'ють у найвищі дерева", яка ось-ось вийде окремою книжкою. Ці кошти іванофранківець віддав на передплату журналу школам та бібліотекам. Нам вдалося зустрітися зі Степаном Григоровичем й розпитати про ще не відомі сторінки життя і творчості Володимира Івасюка, описані в повісті, про його життєві пригоди в Івано-Франківську, де він часто бував і не минав хати нашого співбесідника. 

Розкажіть, будь ласка, докладно, якими мають бути доплати до щомісячного заробітку працівникам за важкі та шкідливі умови праці? Як повинен здійснюватися облік часу такої роботи та хто має його проводити? Чи мають видавати певні продукти харчування людям, які працюють у таких умовах, і який порядок видачі? Чи законно замінювати продукти грошима? 

Якщо на момент закінчення моїх повноважень як сільського голови я перебував на лікарняному - на лікуванні у стаціонарному відділенні обласної лікарні, чи мали право мене звільнити за моєї відсутності? А ще я не використав належну мені за законом та посадою відпустку, то чи це мені якось компенсують? Чи поширюється на мене дія п. 5 частини 1 статті 40 КЗпП, за яким людину не можна звільнити з посади під час перебування на лікарняному? Взагалі, поясніть, будь ласка, детально, коли, власне, за законом закінчуються повноваження сільського голови? 

Маю сина - інваліда з дитинства, який отримав захворювання внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Хочу дізнатися, чи маю за законом право вийти на пенсію у 50 років? Які документи повинна мати та куди їх подати?

Хтось із поетів-фронтовиків сказав, що остання на часі світова бойня нібито спресувала роки. Не даремно ж учасникам Великої Вітчизняної кожен воєнний рік зараховувався за два, бо ніякі, навіть найстрашніші перипетії мирної днини не можна порівняти з тим вогненним горнилом, через яке їм довелося пройти. 

Шокуючі звістки про трагічні випадки на уроках фізкультури навряд чи когось можуть залишити байдужим. Щоб ретельніше слідкувати за здоров'ям учнів, Кабінет Міністрів ще в серпні 2010 року ввів у школах обов'язкові медичні огляди. Причому в навчальних закладах лікарі оглядають лише учнів початкових класів, решті школярів (5-11-ті) за омріяною медичною довідкою поки що доводиться прямувати до найближчої поліклініки. Але вистояти безкінечно довгі черги, аби потрапити на прийом до різних спеціалістів, справжнє випробування для дітей. 

Мої діди не повернулися з війни. Коли бачу, як син на зустрічах з ветеранами тягнеться до чужих дідусів, роздивляється їх бойові нагороди, просить сфотографуватися разом з ними, стискається серце: ми не знаємо навіть місць поховань воїнів нашого роду. Одне заспокоює: у слов'янських традиціях доглядати солдатські могили й пам'ятники полеглим. Ми приносимо квіти до обелісків невідомих героїв у Чернігові і віримо, що чиясь вдячна рука покладе квітку там, де знайшли вічний спокій наші рідні. 

"Ай молодець!" - трясе пальцем вусатий тесть перед обличчям зятя, який звик заїдати калорійні страви ферментним препаратом. Ця реклама, яку постійно "крутять" майже всі телеканали країни, настирливо в'їдається у підсвідомість глядача. Він починає жменями їсти розрекламовані пігулки, навіть не замислюючись, а чи справді йому це потрібно. 

Напередодні цього щемливого, справді найбільш сімейного свята у Рівненській області 57 матерів-героїнь зібралися разом під дахом Антонівської сільської ради Володимирецького району. Найстаршій із них, Ганні Денщик, - 92 роки, наймолодшій Марії Горбачевській, - 43. 

Чи готове суспільство зробити доступним навчання в звичайних освітніх закладах для дітей і дорослих, які мають інвалідність? Представники Канадсько-українського проекту "Інклюзивна освіта дітей з особливими потребами в Україні" вважають це питання життєво важливим. Експериментальний проект в Україні охопив поки що три регіони: Київщину, Львівщину та Крим. Проте вже такий невеликий досвід допоміг пристосувати деякі загальноосвітні школи до спеціальних потреб учнів зі складними проблемами здоров'я, аби вони вчилися й розвивалися разом зі своїми однолітками та не відчували себе ізольованими від соціуму. 

Про трагедію, яка сталася чверть століття тому на атомній станції поблизу Прип`яті, що тільки не писали і не говорили. Проте зняти щось путнє так і не вдавалося. Аж доки за справу не взявся Олександр Міндадзе. Легендарний сценарист, що за радянських часів зробив кращі фільми разом з Вадимом Абдрашитовим, зокрема "Парад планет", "Полювання на лисів", "Плюмбум, чи Небезпечна гра", Міндадзе кілька років тому спробував себе у якості режисера. 

У різних областях України взялися активно боротися з поборами в навчальних закладах. Ні для кого не секрет, що більшості вітчизняних шкіл на сьогодні залишається тільки мріяти про стовідсоткове фінансування. А відтак у державних закладів освіти далеко не завжди вистачає коштів навіть на елементарні речі: канцтовари, крейду, миючі засоби, спортивний інвентар тощо. Додайте до цього ще й косметичний ремонт шкільних приміщень, заміну вікон і дверей чи охорону. Тому такі витрати часто лягають на плечі батьків учнів. 

Днями у нашому відділі розгорнулася дискусія про покликання жінки. Природно, що чоловіча частина колективу дотримувалася думки, що славнозвісні німецькі три "к", нехай у менш гіперболізованому вигляді, і є сенсом жіночого існування. За це були звинувачені жіночою меншістю у чоловічому шовінізмі. Проте якщо серйозно, пригадую, що навіть у декретній відпустці, у тумані недоспаних ночей і у постійних клопотах, мене тягнуло до письмового столу. Адже за журналістською звичкою і з новонабутим материнським почуттям справедливості продовжувала підмічати деталі, аналізувати, порівнювати. Цікаво, що у мене, як і у всіх мої подруг-журналісток, які пішли у декрет, першим виникло бажання написати матеріал про непристосованість наших вулиць і громадських закладів для колясок (вітання Олі Прокопенко, оглядачу відділу соціальних проблем у декреті). 

Батьки добре знають: в той цікавий період, коли дитинча починає вчитися читати, краще з ним поблизу міських парканів не ходити. Бо не в міру активне маля, намагаючись показати свою грамотність, починає по складах голосно озвучувати надряпане на дошках. Ця засторога хоча й застаріла, але актуальна й досі. Хоча тепер на солідній відстані від дітлахів (та й дорослих) є необхідність тримати не тільки оті паркани, а й... книжки. Так-так - книги художньої, вибачте, літератури, зразки якої цілком легально можна купити в книгарнях чи взяти в бібліотеках.