Об’єднані загальною темою прагнення до свободи, роботи вітчизняних і закордонних авторів продемонстрували досягнення найновіших інформаційних технологій. На незвичайній виставці побував і кореспондент «Урядового кур’єра».
Перша виставка цифрового та медіа мистецтва «Ukranian-Бієнале» відбулася у Києві 2021 року. Нинішня в Ужгороді демонструє 16 робіт митців з України та з-за кордону. Рухомі зображення, продемонстровані на великих моніторах, занурювали в таємничу атмосферу відеоперетворень, у яких поєднано майстерність художника і програміста. 

 На титульній сторінці Time опублікували один із 200 найкращих, за версією журналу, інноваційних продуктів року — біонічний протез зі штучним інтелектом. Його призначено для людей із порушеннями функцій кінцівок, а створила українська компанія Esper Bioniks. Полтавці пишаються, що співрозробник цього інтелектуального й соціально значущого виробу — їхній земляк 32-річний Ігор Ільченко з Полтави. Він 2007 року закінчив школу №2, потім навчався в Національному юридичному університеті ім. Ярослава Мудрого. На початку кар’єри займався виготовленням моделей на 3D-принтері.

 Міжнародна гуманітарна медична організація «Лікарі без кордонів» (MSF) пів року працює на визволених від російських окупантів територіях Херсонської області. У селах, які нещодавно повернули під контроль українського уряду, також почали працювати мобільні клініки «Лікарів без кордонів». MSF керує мобільними медичними клініками приблизно у 30 селах, зосереджуючись на базовій медичній допомозі, лікуванні неінфекційних захворювань та підтримці психологічного здоров’я. Карети швидкої допомоги MSF перевозять пацієнтів до лікарень та між медичними закладами навколо Кривого Рогу і в районах Херсонської області, які перебувають під контролем України. Нещодавно команди MSF почали роботу у Снігурівці Миколаївської області.

 Приємна новина: цьогоріч одразу троє випускників Полтавського медуніверситету Анна Альошина, Аліна Приходько та Євгеній Онда проходять інтернатуру лікарями-епідеміологами  на базі Полтавського обласного центру контролю та профілактики хвороб МОЗ України, який очолює фахівець у цій галузі Андрій Хайлов. Торік до нас приєдналася лише одна лікарка-епідеміолог Анна Огир.

 Письменник та журналіст із Латвії Імантс ЛІЄПІНЬШ приїздить в Україну із 2006 року. Нещодавно він упорядкував першу книжку про історію України латиською мовою і попри війну буває в нашій країні й розповідає про неї світові правду.
В інтерв’ю Укрінформу латвійський журналіст розповів, як Латвія зміцнює свою безпеку на кордонах з росією та білоруссю, протидіє впливу рф та підтримує Україну.

 Костянтин БАБОВ — доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, директор ДУ «Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології МОЗ України»

 «Велика буває користь від учення книжного», — вважав автор відомої «Повісті минулих літ» Нестор Літописець. Схоже, цей вислів міг би стати доречним епіграфом для навчального посібника авторства сучасних науковців і наших колег Юлії та Юрія Нестеряків «Від Майдану до Майдану. Новітня історія української журналістики», що побачив світ у видавничому центрі «Академія».

 Чарівний черкаський край споконвіку спонукає до творчості. Про ці землі йдеться в «Повісті минулих літ» і «Поученні» Володимира Мономаха, «Слові о полку Ігоревім». Ще із XII століття на Канівщині творив молитви й роздуми Клим Смолятич. У Кавраї на Золотоніщині плекав «Сад божественних пісень» Григорій Сковорода, писав «Енеїду» Іван Котляревський. Саме про ці та інші літературні віхи розмовляємо з головою обласної письменницької організації, якій виповнюється 50 років, літературознавцем, професором Черкаського національного університету Володимиром Поліщуком.

 Народному журналові «Перець», який заснував батько українського гумору Остап Вишня, у грудні виповнюється 100 років. Тож із цієї нагоди в обласному краєзнавчому музеї відбулася зустріч з рівненськими гумористами. Не на часі, скажете? «Ще й як на часі!» — переконують сатирики. Бо у воєнні лихоліття українцям завжди допомагав здобувати перемогу гумор.

«У 1970-х до нас у гості із Криму приїхали батьки моєї дружини. Тесть, який працював черговим на вузловій станції «Джанкой», пригадав молодість. Та й каже: нам, залізничникам, щодня видавали по 400 грамів хліба. Тоді просто поміж коліями були кагати із зерном, які охороняли так звані червонопетличники (тоді погонів іще не було — лише петлиці). Тільки за те, що наблизишся до зерна, тебе могли розстріляти, тож ми обходили ті кагати десятою дорогою. Осінній дощ та перший сніг утворювали із пшениці й болота кірку до десяти сантиметрів — вона й захищала нижнє зерно», — розповів уродженець Мізоча на Рівненщині 83-річний Микола Мосійчук. Гортаємо далі сторінки його незрадливої пам’яті.