Цьогоріч у Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка одразу два визначних ювілеї — 160 років від дня народження і 100 років від дня смерті Івана Франка, в честь якого названо театр, і 75 років від дня народження Богдана Ступки, який тут був актором і художнім керівником протягом багатьох років. А об’єднує їх насамперед дивовижний містичний факт — обидва великих українці народилися в один день — 27 серпня. І все творче життя Богдан Сильвестрович вважав Франка своїм улюбленим письменником, створивши неперевершені образи саме в театральних і кінороботах за творами Івана Яковича. А твори великого майстра слова протягом усієї історії франківців не сходять з афіш театру: «Похорон» (1921, реж. Г. Юра), «Перехресні стежки» (1966, реж. М. Гіляровський), «Для домашнього вогнища» (1968, реж. Б. Мешкіс), «Суд і полум’я» («Основи суспільності», 1978, реж. В. Лизогуб). 

Хай які зміни вбачають у вподобаннях відпочивальників, але влітку пріоритет для них — море. Третій рік поспіль наші співвітчизники обирають українські азовські й чорноморські узбережжя.

Миколаївці з гостями області часто віддають перевагу селищу Рибаківка, що в Березанському районі. Масове зведення пансіонатів і баз відпочинку, яких сьогодні налічується понад сотня, в ній почалося на рубежі 1950 — 1960-х років. Відпочивальників вабила сюди затишна затока з піщаними пляжами і теплим морем. 

Нежатина Нива — так звався сучасний Ніжин у 1078 році, коли вперше був згаданий у «Повісті минулих літ» за Іпатіївським списком. Нині це красиве мальовниче місто на півдні Чернігівщини дбайливо зберігає пам’ятки своєї історії. Сюди приїздить багато людей, наперед знаючи, що їм покажуть музей Гоголя, розкажуть про Марію Заньковецьку, про знамениті ніжинські огірки, котрі завезли сюди грецькі купці, які, до речі, створили тут потужну громаду. У Ніжині збереглося близько трьох сотень будівель, кожна з яких — давно написана сторінка історії. Читати — не перечитати… 

 ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Гривневе дзеркало вітчизняної економіки

Антиукраїнська хроніка політичних убивств

Замість зброї — зелений змій
 

Це здається трохи дивним — зібрати в ретроспективу на честь ювілею Незалежності стрічки, де ця Незалежність жодним чином не підноситься, не героїзується, а виступає не більш ніж тлом, і не сказати привабливим, для звичних пристрастей звичайних людей. І люди ці живуть, кохають, роблять і виправляють помилки в епоху, яку їм не судилося обирати.

«Ми вирішили підійти до Незалежності з усіх ракурсів, крім лобового й офіційного», — пояснює один із кураторів проекту працівник Національного центру Олександра Довженка Станіслав Мензелевський. Українська ретроспектива VII Одеського міжнародного кінофестивалю мала назву «Межі свободи: незалежність по обидва боки екрана». 

Якщо одним словом, то вони неймовірні! Рушники й сорочки, оздоблені вишивкою настільки вишукано, що дивишся й не розумієш, як могли людські руки зробити таку красу! Особливо ті вироби, в яких використано різні техніки, дрібні візерунки й рукотворне мереживо. У деяких з них бачу дивовижні картини, вималювані чарівною голкою.

Але спершу хочеться подивитися на найдавніші зразки: які були уявлення про красу кілька століть тому? І заступник директора Музею Івана Гончара Юрій Мельничук, який добре знається на українській вишивці, сам вишиває, навчившись цього в бабусі й мами, а згодом хобі зробив роботою, показує фрагменти тонкої тканини в бурих плямах часу з вишуканим шовковим розписом гладдю та гаптуванням золотими і срібними нитками. Це частина підризника XVIII століття. 

Містечко Підгородне нині притулилося зовсім поряд з обласним центром — під «городом». А з’явилося воно набагато раніше «города», задовго до майбутнього Катеринослава і навіть Кодацької фортеці (побудована на березі Дніпра на теренах сучасного міста Дніпра поляками 1635-го). Біля річки Кільчень розташовувалася козацька слобода, перші письмові спогади про яку датовані 1602 роком. На перехрестях шляхів (нині тут перетинаються чотири райони Дніпропетровщини) у давнину багато народу з’їжджалося на ярмарки. Жили в слободі вільні козацькі люди — воєводи, старшини Запорозької Січі з родинами. І навіть за часів кріпацтва в Російській імперії жоден збіднілий житель цього поселення не став кріпаком. А там, де козаки, завжди і кобзарі на бандурі грали, бойовий козацький дух піднімали, який живе у цій місцині понині. 

На ній представлено понад 400 творів живопису, графіки, скульптури та декоративно-ужиткового мистецтва сучасних українських митців майже з усієї країни. Широке гео графічне представництво забезпечило експозиції образно-стилістичне розмаїття. Створити непересічну презентацію мистецьких інтонацій вдалося й за браком обмежень.

— Ми відійшли від торішнього експерименту молодіжної виставки, бо вважаємо, що коли всі художники, незалежно від віку, візьмуть участь у цьому великому проекті, то він стане насиченішим і масштабнішим. Так і сталося, — пояснює очільник Дирекції художніх виставок Національної спілки художників Ігор Волощук. 

Цьогорічний випускник Олександр Бугайко з Броварів, що на Київщині, відправив у нокаут зашкарублий стереотип про те, що, мовляв, технарі дружать лише з формулами й геть далекі від лексики й фразеології. Так, Сашко склав тести з математики й фізики на максимальні 200 балів з кожного предмета, а з української мови й літератури теж взяв високі бали — 198. Завдяки рекордним результатам із ЗНО хлопчина увійшов у трійку найкращих по всій Україні. 

Головна проблема державних установ, що опинились у так званій сірій зоні поблизу лінії розмежування, де не припиняються бойові дії, — це кадри.