Цьогорічний випускник Олександр Бугайко з Броварів, що на Київщині, відправив у нокаут зашкарублий стереотип про те, що, мовляв, технарі дружать лише з формулами й геть далекі від лексики й фразеології. Так, Сашко склав тести з математики й фізики на максимальні 200 балів з кожного предмета, а з української мови й літератури теж взяв високі бали — 198. Завдяки рекордним результатам із ЗНО хлопчина увійшов у трійку найкращих по всій Україні. 

Головна проблема державних установ, що опинились у так званій сірій зоні поблизу лінії розмежування, де не припиняються бойові дії, — це кадри. 

Що нині має показувати українське телебачення й кіно, яких жанрів не вистачає вітчизняному глядачеві? Відповідаючи на це запитання, чимало експертів, які вивчають такий попит, згадують і світлі сімейні історії, і майстерно заплутані детективи. Пропонують знімати й музичні комедії, пам’ятаючи, що востаннє це робили на кіностудії Довженка в 1970-х, коли екранізували оперети. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Партія диктатури і диктату

Призабута спадщина Каменяра

Єврейська актриса з українського Таганрога 

Центральному державному архіву-музею літератури і мистецтва, що розташований на території Національного заповідника «Софія Київська», виповнилося піввіку. З цієї нагоди розмовляємо з директором унікальної установи Оленою ЧИЖОВОЮ. 

Минулими вихідними в селі Моринці Звенигородського району майже тисяча українців зібралася на третій фестиваль «Ше.Fest». Цього разу він проходив під гаслом «Твоя незалежність». На учасників і гостей на батьківщині Кобзаря чекало розмаїття заходів, серед яких зустрічі з письменниками, краєзнавцями, режисерами, лекції, музичні й поетичні виступи, флешмоби, майстер-класи, кінопокази. 

В умовах фінансової кризи та девальвації національної валюти українські компанії отримують унікальну можливість для розвитку. Напередодні у Сумах було оголошено про подвоєння виробництва на фармацевтичному підприємстві з індійськими інвестиціями «Кусум Фарм» до кінця 2019 року. В обладміністрації переконані: це сигнал бізнесу, інвестиції в регіоні мають перспективу. 

«Давно на часі було про це написати, але ми взяли паузу, щоб всередині все осіло й можна було розповісти саму суть… Три тижні минули в лікарні — це були найскладніші тижні в нашому житті. Зупинка дихання, реанімація, апарат штучної вентиляції легенів, п’ять днів болю, морфін. П’ять днів болю. Безперервного. Коли стандартними засобами його втамувати не вдалося, ми «вибили» морфін. Але так і не змогли перебороти скепсис деяких педіатрів з приводу його виписки. Медсестри були шоковані, тому що за десятки років не бачили дитини, котра була б на морфіні днями. Не тому, що Саша особлива дитина. Просто в нас прийнято терпіти біль. З приводу болю збиралися консиліуми і сперечалися про те, є біль чи ні, коли дитина зі сльозами й голосом через трахеостому (прилад для дихання. — Авт.) нестямно кидається на ліжку. Деякі лікарі так і лишилися переконаними, що це не біль…». Це — лише один епізод з життя родини, чия донька Саша невиліковно хвора. 

Ще на початку 1990-х мені на очі трапився зовсім коротенький вірш. Але який за ними пролягав психологічний простір — простий і водночас напружений. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

«Перша і головна річ — піклуватись про людей»

Від демократії — до путінської Росії

Українські корови для перського шаха