Спеціалісти знають, що добра сталь неможлива без феросплавів, які суттєво підвищують її якість. Феросплавна промисловість України посідає одне з провідних місць у світі. В нашій країні є великі поклади марганцю, тому ми насамперед виробляємо марганцеві феросплави: феросилікомарганець і високовуглецевий феромарганець, які найбільш широко застосовують при виплавці сталі. Флагманом цієї галузі в Україні є ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» (НЗФ), що на Дніпропетровщині. 

Хлопець привіз цю нагороду з Астани (Казахстан). Тим, що отримав не «золото», Михайло не переймається — адже попереду ще є рік, можна додати в результаті.

Надання медичної допомоги для поранених, яких вивозять із зони АТО, — на відносно належному рівні, про що вчора на брифінгу заявив міністр охорони здоров’я Олег Мусій. У цьому він переконався під час двох недавніх відряджень на Дніпропетровщину та Харківщину. У цих областях медичні заклади, що працюють на АТО, мають достатню кількість кваліфікованого персоналу. Крім госпіталів, задіяно й цивільні лікарні, зокрема обласну ім. І. І. Мечникова у Дніпропетровську, роботу якої міністр оцінив на 9,5 за десятибальною системою. До речі, за мобілізаційним планом, який нині набув чинності, по всьому периметру кордону з агресором зарезервовано у медичних закладах 30% ліжок. 

«Раз, два, три, чотири, п’ять… Готуйтеся, вже можна спускати хворих, борт прибув!»  Пильні очі провідного травматолога — начальника клініки ушкоджень Військово-клінічного центру Північного регіону полковника медичної служби Олександра Бородая —уважно дивляться на монітор комп’ютера, а пальці швидко ковзають по клавіатурі, перевіряючи  список пацієнтів, яких мають відправити на подальшу реабілітацію до столиці. На їхні місця очікується нова партія  поранених із зони  АТО. І  Олександр Леонідович, кабінет якого час від часу перетворюється на такий собі міні-штаб,  вже вкотре змінить його на операційну. 

Нам випала унікальна можливість зазирнути в суспільне дзеркало і побачити там природу людини — сучасного українця, роздивитися позитивні й негативні сторони кожного з нас. І це буде не просто приводом до роздумів, а справжнім поворотним моментом у житті окремо взятої особи. Це час, коли треба усвідомити цінність кожного як індивіда та специфіку людини як представника цивілізації. І це дасть нам змогу гордо мати звання «людина», а не лише належати до цього біологічного виду. Тому з медичним психологом Київської міської психоневрологічної клініки №1 ім. Павлова кандидатом психологічних наук Вестою Бондар розмовлятимемо зокрема й про загальнолюдські цінності у наш буремний час. 

Закарпаття фестивальне — окремий материк, який можна відкривати для себе роками, і все одно на ньому ще залишатимуться білі плями. З минулого століття дійшли до нас Дні добросусідства на українсько-словацькому кордоні, фестиваль «Дружба без кордонів» у Береговому. Але нині наша увага — до свят, які стали символом нового часу, сучасної України. 

Випускник Дніпропетровського ліцею-інтернату фізико-математичного профілю Андрій Селіванов, за його власним зізнанням, «просто» програмує… з шести років, а як учасник олімпіад — з 9 класу. Ось і цього року, будучи учнем 11 класу, хлопець брав участь у Всеукраїнській олімпіаді з інформатики, де отримав диплом І ступеня. Таким чином він потрапив у команду кращих юних українських програмістів, яка поїхала на інтелектуальні змагання світового рівня. До нашої збірної ввійшли четверо учнів 10—11-х класів з Дніпропетровська, Харкова та Полтавщини.   

Феномен впливу мистецтва на час ще чекає на свого Стівена Хокінга. Принаймні відомий художник-авангардист з європейським визнанням Анатолій Федірко попереджав не раз: мистецтво сильніше за життя! Не дослухалися — відкрили «Срібного павука». В той момент усе й закрутилося в такому божевільному вихорі, що реальність не встигала за романом Василя Кожелянка, виведеним режисером Людмилою Скрипкою на сцену Чернівецького театру. 

Театральна трупа Марка Кропивницького, в складі якої Марія Заньковецька була провідною актрисою, з величезним успіхом виступала не тільки в Україні, а й у багатьох містах тодішньої Російської імперії.
А 1886 року тріумфальний виступ українських корифеїв сколихнув усі верстви столичного Петербурга. Зажадав побувати на виставі навіть цар Олександр ІІІ, хоч було відомо, що він не любив театру: найбільше йому подобалися військові духові оркестри та марші, а з видовищ — кінні перегони.

Без перебільшення  час плескати в долоні. «Ура! Підписав!»  — переважно  такою була реакція українців, які вболівають за майбутнє нашої освіти,  на підписання Петром Порошенком відповідного закону.  «Вітаю всіх. Українська вища освіта подолала пострадянські рецидиви й опинилася в іншій реальності. Саме час вищим навчальним закладам скористатися нагодою і нарешті стати автономними», — написав на своїй сторінці у «Фейсбуці» міністр освіти і науки Сергій Квіт.