Історія людства багата на приклади завойовницьких подій, боротьби різних народів і держав за свої інтереси. Українські землі неодноразово страждали від руйнівних і спустошливих процесів. Не стало винятком і ХХ століття, яке розпочалося Першою світовою війною. 

За зовнішнім виглядом вона нагадує полин звичайний. Декому може навіть видатися красивою. На родючих грунтах, за достатнього зволоження і рідкого травостою, окремі рослини сягають 2-2,5 метра заввишки. Але боронь Боже прикрасити своє обійстя цією «йолочкою». Амброзія полинолиста — страшний алерген. Основні «радості» вона приносить саме зараз — під час цвітіння, яке починається з середини липня і триває до жовтня. 

Чимало вимушених переселенців зі сходу України, які шукають тимчасового прихистку в різних регіонах нашої країни, потребують не лише даху над головою, їжі чи роботи. Багато з них, вибравшись із території, де орудують терористи, і пройшовши кола створеного ними пекла, потребують не лише психологічної підтримки, а часто й допомоги. Безумовно, фахівці-психологи працюють із цими людьми. Але до кожного переселенця лікаря не приставиш, тож українцям, які приймають чи просто спілкуються з людьми з проблемних регіонів, потрібно знати, як правильно поводитись із ними і як розпізнати перші ознаки психічних порушень, вміти заспокоїти людину в критичній ситуації.

Наш мікроавтобус плавно долає крутий спуск і, попетлявши поміж дерев, зупиняється на залитій сонцем лісовій галявині. Як тут гарно! Квітучі рослини, п’янке чисте повітря, дзвінкоголосе лісове птаство. Але самого табору не видно. Справді, де ж він? 
— Непідготовлений нас відразу й не побачить, — усміхається комендант табору Олександр Омельченко. Він одягнений у захисного кольору костюм, на голові — такий самий бриль. Тож може легко заховатися серед оцього смарагдового буйства. Коли відійшли подалі, в тінь, розгледів під деревами свіжовикопану яму, а біля неї — величезного, збитого з дерев’яних лат, хреста.

Колись Леся Українка писала, що не поет той, хто забуває про страшні народні рани. Нині ці слова стали епіграфом добрих справ чи не для всіх українців. Молоді тернопільські митці взялися теж за інтерпретацію цього Лесиного поетичного висловлювання, але, звісно, пензлем. До того ж прямо на стінах будинків.
У душі художниці Тетяни Крамар — ще не загоєна рана Майдану. У середмісті Тернополя з’явилося її велике графіті. На цій картині посеред шин, великого полум’я та високої протестної напруги народу піднялася авторитетна, поважна трійця українців, яка своїм палким словом кличе-піднімає вже не одне покоління до боротьби за волю України.

Микола Костьович був людиною складного, суперечливого і конфліктного характеру. Чи ще комусь з-поміж нас запишуть на роботі прогул за поїздку на похорон рідної матері? А Миколі Холодному записали! Це ж треба було настільки упектися керівнику закладу, аби штовхнути його на такий нехристиянський вчинок! Щоправда, сталося те  в напівсонному 1984 році, до дзвінких 90-х ще було іти й іти. 

Наталія Басараб — знана тернопільська художниця. Не багатьом таланить ювілейного року дочекатися, коли вперше зацвіте квітка твого імені. Наталя Казимирівна таке щастя відчула. Міжнародне товариство ірисівників зареєструвало нещодавно новий сорт «Наталі Басараб». Тепер цей ірис цвістиме поруч з «Ліною Костенко», «Барбарою Брильською», «Анною Герман», «Назарієм Яремчуком» та іншими. Ці сорти ірису вивів відомий селекціонер тернополянин Ігор Хорош. 

Більшість росіян упевнені, що Крим Україні «подарував Хрущов», а тому, мовляв, не гріх повернути «ісконно» російські території, не рахуючись ні з міжнародним правом, ні з думкою корінного народу, зведеного до національної меншини на рідній землі. Та мало хто знає, що нині російські Смоленськ і Таганрог — це колишні столиці сусідніх незалежних республік. Причому не часів «підкорення Очакова і Криму», а радянської доби. 
У царській тюрмі народів губернії нарізали не лише без урахування національного складу населення, а й усупереч йому, адже офіційно не існувало ні українців, ні навіть Малоросії, яка іменувалася Південно-Західним краєм Російської імперії. До речі, назва Південно-Західної залізниці, розташованої на північному сході нашої незалежної держави, — донині живий рудимент імперських часів.

Закарпатець Іван Бровді за відданість гірській тематиці, а також за живий народний струмінь у мистецтві заслужив у шанувальників звання мага Карпат. Однак має і цілком офіційне звання — народний художник України. Свій 75-річний ювілей митець відзначить днями відкриттям персональної виставки в Мукачівській картинній галереї.  

—  Іване Васильовичу, з чого почалися ваші «художні університети»?

— У шкільні роки моїм Богом був учитель малювання Білоус, якого направили до нашої школи після Харківського художнього інституту. А ще з глини-каоліну вирізував ножиком усілякі рельєфи. Змалку бачив себе лише художником… Мама мене хвалила.

Усього два вихідні провели ми з друзями-журналістами в чернігівській глибинці, а спогадів, упевнена, вистачить на роки. Це стало зрозуміло вже по обіді другого дня, бо на пряме запитання колежанки, що найбільше запам’яталося з маршруту Короп — Рихли — Мезин — Cосниця, так і не змогла виокремити щось конкретне. Бо численні історичні принади в обрамленні природних перлин сприймалися як одне добре змонтоване захопливе кіно, в якому жодного прохідного кадру. Хіба що… На головну роль у ньому все-таки претендує красуня Десна, яка супроводжувала нас упродовж усієї мандрівки.