Ще за годину до початку сеансу перед одеським кінотеатром «Родіна» зібрався чималий натовп — переважно молодь, переважно — з бейджиками 5-го Одеського кінофестивалю, часто — з національною символікою. Прес-показ стрічки Сергія Лозниці «Майдан», що передував національній прем’єрі, викликав неабиякий ажіотаж серед місцевої публіки й тієї, що приїхала на міжнародний кінофорум. 

У ці поїздки вона особливо ретельно добирає концертні сукні — вишукані й романтичні, попри те, що сценою для виступу може бути лісова галявина чи панцир бойової машини. Композитор і співачка Леся Горова нині разом із групою однодумців дістається мікроавтобусом до найвіддаленіших військових підрозділів у різних областях країни, і їхні концерти часто відбуваються просто неба та за будь-якої погоди. 

Цікаво, чи зрозуміють американці, європейці, латиноамериканці, інші жителі нашої планети, чому в центрі столиці 
45-мільйонної країни збиралися велелюдні мітинги? Чому міліція ці мирні мітинги раптом почала розганяти, а люди відбивалися бруківкою й тим, що під руку потрапляло?
Для глядачів СNN та інших світових телеканалів, коли щось палять на вулицях і кидають каміння у поліцейських, то це або емігранти на околицях Парижа висловлюють незадоволення розміром допомоги, або темношкірі десь в американському мегаполісі вимагають більше людяності від тамтешніх правоохоронців.

ЧИТАЙТЕ В РУБРИЦІ:

Від листа запорожців — до феєричного «Гопака»

Зі своїм статутом — до чужого монастиря

У своїй хаті — своя правда

Не з-під батога, а в діалозі та співпраці має будуватися в Україні нова система охорони здоров’я — за європейським зразком. У цьому впевнений профільний міністр Олег Мусій. «Наказовим методом зверху діяти не буду. Без співпраці з вами буде те, що й нині, — звернувся він до лікарів під час робочої поїздки до Дніпропетровська. — Якщо держава вас переконає, ви станете промоутерами і головними агітаторами цих змін. Передусім — діалог із суспільством, інформаційно-роз’яснювальна кампанія, зокрема через опікунські ради, громадські організації».

Той, хто пройшов навіть не крізь вогонь, а через копітку «кухню» районної газети, ніколи про це не пошкодує. Адже для кожного майбутнього журналіста навички, здобуті власними зусиллями без допомоги Інтернету і будь-яких новітніх гаджетів, — справжній безцінний досвід.
Ось так і шестеро сміливців, першокурсників Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, наважились на місяць залишити звичайний ритм життя і переконатися в правильності вибору майбутньої професії. Впродовж липня вони повністю замінили творчий колектив «Прапора перемоги» в місті Калинівка, що на Вінниччині, — це вже вдруге газета приймає практикантів.

Історія людства багата на приклади завойовницьких подій, боротьби різних народів і держав за свої інтереси. Українські землі неодноразово страждали від руйнівних і спустошливих процесів. Не стало винятком і ХХ століття, яке розпочалося Першою світовою війною. 

За зовнішнім виглядом вона нагадує полин звичайний. Декому може навіть видатися красивою. На родючих грунтах, за достатнього зволоження і рідкого травостою, окремі рослини сягають 2-2,5 метра заввишки. Але боронь Боже прикрасити своє обійстя цією «йолочкою». Амброзія полинолиста — страшний алерген. Основні «радості» вона приносить саме зараз — під час цвітіння, яке починається з середини липня і триває до жовтня. 

Чимало вимушених переселенців зі сходу України, які шукають тимчасового прихистку в різних регіонах нашої країни, потребують не лише даху над головою, їжі чи роботи. Багато з них, вибравшись із території, де орудують терористи, і пройшовши кола створеного ними пекла, потребують не лише психологічної підтримки, а часто й допомоги. Безумовно, фахівці-психологи працюють із цими людьми. Але до кожного переселенця лікаря не приставиш, тож українцям, які приймають чи просто спілкуються з людьми з проблемних регіонів, потрібно знати, як правильно поводитись із ними і як розпізнати перші ознаки психічних порушень, вміти заспокоїти людину в критичній ситуації.

Наш мікроавтобус плавно долає крутий спуск і, попетлявши поміж дерев, зупиняється на залитій сонцем лісовій галявині. Як тут гарно! Квітучі рослини, п’янке чисте повітря, дзвінкоголосе лісове птаство. Але самого табору не видно. Справді, де ж він? 
— Непідготовлений нас відразу й не побачить, — усміхається комендант табору Олександр Омельченко. Він одягнений у захисного кольору костюм, на голові — такий самий бриль. Тож може легко заховатися серед оцього смарагдового буйства. Коли відійшли подалі, в тінь, розгледів під деревами свіжовикопану яму, а біля неї — величезного, збитого з дерев’яних лат, хреста.