Колись Леся Українка писала, що не поет той, хто забуває про страшні народні рани. Нині ці слова стали епіграфом добрих справ чи не для всіх українців. Молоді тернопільські митці взялися теж за інтерпретацію цього Лесиного поетичного висловлювання, але, звісно, пензлем. До того ж прямо на стінах будинків.
У душі художниці Тетяни Крамар — ще не загоєна рана Майдану. У середмісті Тернополя з’явилося її велике графіті. На цій картині посеред шин, великого полум’я та високої протестної напруги народу піднялася авторитетна, поважна трійця українців, яка своїм палким словом кличе-піднімає вже не одне покоління до боротьби за волю України.

Микола Костьович був людиною складного, суперечливого і конфліктного характеру. Чи ще комусь з-поміж нас запишуть на роботі прогул за поїздку на похорон рідної матері? А Миколі Холодному записали! Це ж треба було настільки упектися керівнику закладу, аби штовхнути його на такий нехристиянський вчинок! Щоправда, сталося те  в напівсонному 1984 році, до дзвінких 90-х ще було іти й іти. 

Наталія Басараб — знана тернопільська художниця. Не багатьом таланить ювілейного року дочекатися, коли вперше зацвіте квітка твого імені. Наталя Казимирівна таке щастя відчула. Міжнародне товариство ірисівників зареєструвало нещодавно новий сорт «Наталі Басараб». Тепер цей ірис цвістиме поруч з «Ліною Костенко», «Барбарою Брильською», «Анною Герман», «Назарієм Яремчуком» та іншими. Ці сорти ірису вивів відомий селекціонер тернополянин Ігор Хорош. 

Більшість росіян упевнені, що Крим Україні «подарував Хрущов», а тому, мовляв, не гріх повернути «ісконно» російські території, не рахуючись ні з міжнародним правом, ні з думкою корінного народу, зведеного до національної меншини на рідній землі. Та мало хто знає, що нині російські Смоленськ і Таганрог — це колишні столиці сусідніх незалежних республік. Причому не часів «підкорення Очакова і Криму», а радянської доби. 
У царській тюрмі народів губернії нарізали не лише без урахування національного складу населення, а й усупереч йому, адже офіційно не існувало ні українців, ні навіть Малоросії, яка іменувалася Південно-Західним краєм Російської імперії. До речі, назва Південно-Західної залізниці, розташованої на північному сході нашої незалежної держави, — донині живий рудимент імперських часів.

Закарпатець Іван Бровді за відданість гірській тематиці, а також за живий народний струмінь у мистецтві заслужив у шанувальників звання мага Карпат. Однак має і цілком офіційне звання — народний художник України. Свій 75-річний ювілей митець відзначить днями відкриттям персональної виставки в Мукачівській картинній галереї.  

—  Іване Васильовичу, з чого почалися ваші «художні університети»?

— У шкільні роки моїм Богом був учитель малювання Білоус, якого направили до нашої школи після Харківського художнього інституту. А ще з глини-каоліну вирізував ножиком усілякі рельєфи. Змалку бачив себе лише художником… Мама мене хвалила.

Усього два вихідні провели ми з друзями-журналістами в чернігівській глибинці, а спогадів, упевнена, вистачить на роки. Це стало зрозуміло вже по обіді другого дня, бо на пряме запитання колежанки, що найбільше запам’яталося з маршруту Короп — Рихли — Мезин — Cосниця, так і не змогла виокремити щось конкретне. Бо численні історичні принади в обрамленні природних перлин сприймалися як одне добре змонтоване захопливе кіно, в якому жодного прохідного кадру. Хіба що… На головну роль у ньому все-таки претендує красуня Десна, яка супроводжувала нас упродовж усієї мандрівки. 

Хореограф Раду Поклітару — один з найактивніших ньюз-мейкерів сучасного українського мистецтва. Однак інформаційні приводи від нього, до яких преса завжди була надуважною, останнім часом викликали у шанувальників його таланту полярні почуття. Від захоплення черговою успішною виставою до… занепокоєння. Торішня заява Раду про те, що утримувати «Київ Модерн-Балет» стає дедалі важче, а тому хореограф думає про його закриття, здійняла у соціальних мережах хвилю обурення: прогресивно мислячі балетомани розуміли: цей унікальний колектив не можна втрачати.   

Наприкінці червня Верховна Рада, перейнявшись, нарешті, пошуком коштів для лікування українців, зареєструвала законопроект №4164а «Про внесення змін до Податкового кодексу України (ПКУ) щодо стимулювання добровільного медичного страхування». Документ пропонує внести зміни до відповідних положень Податкового кодексу, включивши витрати на добровільне медстрахування до складу загальновиробничих і адмінвитрат, й дозволити застосовувати до них податкові знижки. 

Неофіційні гонорари медперсоналу досягли у 2013 році 10,3 мільярда гривень (в середньому на одного мешканця України припадає 240 гривень). Таку оцінку зробили розробники законопроекту «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стимулювання добровільного медичного страхування (ДМС)» до інфляції та стрибка курсу долара. 
За прогнозами експертів, у разі ухвалення цього законопроекту уже в 2015 році можна очікувати зменшення загального обсягу тіньових винагород пацієнтів до 8,3 мільярда гривень. Про основні новації документа кореспонденту «УК» розповідає голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення запровадження обов’язкового медичного страхування парламентського Комітету з питань охорони здоров’я Володимир ДУДКА.

Його 9-річна донька на фестивалі мистецтв «Слов’янський базар» здобула Гран-прі XII Міжнародного дитячого музичного конкурсу «Вітебськ-2014». 

«Ця перемога — не випадковість. Настя серйозно готувалася до неї упродовж року, — каже викладач дівчинки, завідувачка вокального відділення Білоцерківської школи мистецтв №5 Галина Білогур. — До того ж це не перше її досягнення на міжнародному рівні. Минулого року вона здобула Гран-прі III Міжнародного фестивалю естрадної музики «Золоте яблуко» в Кишиневі».