Озброєні скальпелями хірурги завжди вважалися царями медицини, а з винаходом наркозу — взагалі самодержцями з необмеженими можливостями докопатися (у прямому сенсі) до суті хвороби і позбутися її в найрадикальніший спосіб: видалив і забув. Тим більше, що мало не за вісім тисячоліть свого існування хірургія встигла дослідити людський організм уздовж і впоперек. Але проблема підкралася з іншого боку — хвороби почали поводитися нетипово. Тільки-но співробітники кафедри хірургії Буковинського державного медичного університету змогли полегшено перевести подих у боротьбі з перитонітом й оголосили про вагомі здобутки в його лікуванні, як ця чи не найпідступніша хірургічна патологія перевернула після Чорнобиля всі про себе сталі уявлення. Та на такий виклик чернівецькі фахівці зуміли дати гідну відповідь.
Про те, як тримати високий рівень хірургії, — розмова із завідувачем кафедри хірургії Буковинського державного медичного університету професором Ігорем ПОЛЯНСЬКИМ.

Виставка-ярмарок у «Мистецькому Арсеналі», де книжка розглядається як атрибут сучасного стилю життя, зібрала близько 100 видавництв. Її організатори запропонували численним відвідувачам понад 200 різнопланових подій. Щоб прочитати програму фестивалю, мені знадобилося понад півгодини. 
У нас і нині письменник більше ніж письменник. Тому на читачів очікували книжки, присвячені Євромайдану і Небесній Сотні. В залі філософії запропоновано програму «Інтелектуальні образи Майдану: між революцією і війною».

Відомий художник-кераміст Рустем Скибін — один із найяскравіших сучасних представників кримськотатарської культури. Твори з його гончарної майстерні є в колишнього американського президента Джорджа Буша, мільярдера-філантропа Джорджа Сороса, Єврокомісара Штефана Фюле.

Повернувшись у дев’яностих роках минулого століття разом з родиною на історичну батьківщину, Рустем на основі орнаментів кримськотатарської вишивки, зібраних і розшифрованих художником і мистецтвознавцем Мамутом Чурлу, створив власний стиль поліхромного розпису керамічних виробів, який відображає найкращі риси традиційної культури кримських татарів. 

Саме таким побажанням обдаровуватимуть в Україні кожного з християн завтра, коли «за тиждень Великдень, недалечке червоне яєчко!», у примовці до найблагороднішого з усіх побиттів людини людиною — освяченою гілочкою: «Не я б’ю — верба б’є»…

Такими словами в обряді Святої Вербиці зверталися одне до одного наші предки ще в прадавні дохристиянські часи, коли у «Вербі» поєднувалися два слова: «вер» — «Всесвіт», і «ба» — «Мати». Тож зрозуміло, чому гілля саме цього дерева з величним неземним значенням «Всесвіту Праматір» замінило в Україні пальмове, яким люди встеляли шлях Ісуса, захоплено вітаючи Його вигуками «Осанна Синові Давида!», коли Він в’їжджав на віслюку в Єрусалим.

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ

 Щирий комуніст з волюнтаристськими «замашками»

 Опальний командуючий?

 Медаль особливого гатунку

 Великий мовчун, який підкорив світ 

«Свідомо не став перераховувати у вступі звання та премії Олександра Павловича. По-перше, щоб залишилося місце на «живу розмову». А по-друге, Трофимчук і сам ставиться до «іграшок» із певним гумором: «у тумбі он їх повний ящик, та не це у долі артиста головне». 
Відзнаки — річ суб’єктивна, а ось голос, талант — це конкретика, він або є, або нема. Та для того, щоб стати Артистом, треба ще доплюсувати до даних Богом і батьками талантів працелюбство. Воно у пана Олександра є. І на десерт — почуття гумору.
Гримерка, де Олександр Трофимчук готується вчергове перевтілитися у Феррі з оперети «Сільва», перетворюється на театр одного актора. Та починаємо розмову з серйозного.

Хочете гарячим слідом, та ще й з перших рук дізнаватися про результати роботи МВС і реакцію силовиків на усі вибрики і лівих, і правих, і неправих, — підпишіться на сторінку Арсена Авакова у Фейсбуці. А ще — створіть аккаунт у Твіттері, і (залежно від того, з ким «задружитеся») знатимете про ту чи іншу найгарячішу подію — не лише в Україні (щоправда, для виходу в широкий світ варто підучити англійську).

Нині соціальні мережі перебрали на себе значну частину аудиторії інформаційно стурбованих громадян. Бо традиційні медіа не встигають за подіями. Та й користуватися інтернет-ресурсами раджу надуважно: слід дивитися не лише на дату, а й на час створення новини, а також звертатися до першоджерел, бо перебріхування — свідомо чи з недбалості — стало вже настільки звичним, що навіть бракує сил обурюватися. 

Трохи більш як місяць тому за наказом Міністерства хорони здоров’я від 24 лютого багаторічного ректора Національного медичного університету ім.  О. О. Богомольця Віталія Москаленка було відсторонено від виконання обов’язків. В. о. ректора  призначили завідувача кафедри внутрішньої медицини №2 Катерину Амосову. Тим часом 23 лютого з’явилась інформація про те, що під тиском студентів ректор написав заяву про звільнення. Наступного дня Москаленко це заперечив, зазначивши, що перебуває на лікарняному. З останніх новин привертає увагу оприлюднення результатів роботи спеціальної комісії МОЗ, яка протягом місяця вивчала фінансово-господарську діяльність університету з 2010 року, а також те, що відсторонений ректор досі офіційно перебуває на лікарняному. 

У новій рубриці «Відпочиваємо в Україні» ми розпочинаємо цикл публікацій про можливості оздоровлення на рідних теренах. А вони безмежні як за форматом і різноманітністю послуг, так і щодо фінансових пропозицій. У тому, з кого розпочати акцію, сумнівів не було. Звичайно, «Миргородкурорт». І не тільки тому, що життя йому дала королева вод, у цілющості якої пересвідчилися вже десятки тисяч жителів планети. Тішить те, що потужний комплекс стрімко прощається з найменшими ознаками совковості й дедалі вагоміше заявляє про свою рівноправну участь у світовому клубі медичного туризму. Минулий рік став знаковим для «Миргородкурорту» — на сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої федерації водолікування та кліматолікування у Греції він отримав звання «Кращий курорт світу». Вирішальним аргументом стала його унікальність: крім створених останнім часом умов для відпочинку світового рівня, курорт має лікувально-діагностичну базу, якої годі шукати в інших оздоровницях світу.  

Уся вистава (режисер Алла Заманська, художник Олена Новікова)  просякнута смутним відчуттям минулого, а також очікуванням майбутнього. Сьогодення постійно залишається неначе відтісненим убік. Це прекрасна ілюстрація думок про наше вперте нехтування поточним моментом, висловлених усіма східними філософами — від Кришнамурті до Ошо. Адже, перебуваючи в полоні часу, ми найбільше зневажаємо саме сьогодення, думаючи лише про те, «що було» і «чим серце заспокоїться». І саме через це багато втрачаємо.