Презентували збірку «Судові справи, які змінюють Україну» адвокати й учасники неурядових організацій, які об’єдналися в Платформу стратегічного судового захисту для співпраці у веденні важливих для суспільства справ. До неї увійшло 20 судових справ, які можна назвати стратегічними. Адже в них, за словами голови Центру інформації з прав людини Тетяни Печончик, розглядаються питання системного порушення прав людини, спричинені недоліками законодавчого характеру та вадами адміністративної судової практики. «Метою видання є поширення інформації про стратегічні судові справи як одного з ефективних інструментів правозахисту», — додає вона.  

Виставкою «Сонячний Великдень — 2014» із 4 квітня готувалися до великого християнського свята у столичному Центрі української культури та мистецтва, а триватиме вона по 23 квітня. Сучасна п’ятиповерхова споруда на Подолі, в якій мешкає центр, не схожа на класичну українську хатинку. Але в ній, немов у велетенській казковій рукавичці, знаходять прихисток народні українські традиції та мистецтво наших мудрих предків за багато століть, а центр заохочує українців їх відроджувати й продовжувати, насамперед дітей. 

З Великодніми святами пов’язані у Лариси Канюки найкращі спогади дитинства. У святково прибраній оселі, коли все дихало очікуванням Пасхи, вона, мале дівча, сідала за стіл поруч із Цецилією Німейчук, найповажнішою у краї писанкаркою, і спостерігала за народженням у руках майстрині веселкового дива. За своє довге життя чернівчанка пані Цецилія досконало вивчила буковинську писанку, запозичивши свого часу майстерність у видатних писанкарок. Розписані нею справжні, тобто шкаралуп’яні, писанки дарували навіть вінценосним особам. Якось їх замовив у пані Цецилії за великі гроші сам митрополит Буковини Віссаріон і попросив зробити якнайкраще, бо призначалися вони у пасхальний дар королю Румунії Міхаю, під короною якого у ті часи перебувала Буковина. Пані Цецилія подарувала потім Ларисі свій альбом, куди все життя замальовувала бачені нею стародавні писанки. 

Попри вік, стать, пору року, погоду, ситуацію в країні, всім хочеться вірити в казку. Бо з неї в дитячому віці починається велика подорож у життя. Здавалося б, який стосунок має «Золотий ключик», «Попелюшка» чи «Троє поросят» до виховання сучасних українців? Хоч би як парадоксально це звучало, — прямий. На жаль, заклопотані щоденними проблемами, у гонитві за матеріальними благами дорослі часто не надають достатньо уваги таким поняттям, як мораль і культура. Та найгірше, що вони не прищеплюють духовних цінностей своїм дітям.

Відомо, що наслідки цього можуть бути сумними. Ось тут на допомогу приходить дитячий театр. Він частково перебирає на себе функцію батьків у вихованні молодого покоління. За допомогою казки в завуальованій, але водночас доступній формі театр підштовхує дітей до правильних висновків, навчає їх мислити, прищеплює ті цінності, які повинна мати кожна людина. Про історичну місію класичної казки, її виховну роль та значення у формуванні світогляду дитини і батьків ми говоримо із заступником директора Київського академічного театру ляльок Костянтином ПІЧУГІНИМ. 

До 200-річчя з дня народження Кобзаря один з українських телеканалів «дослідився» до того, що цілком серйозно доводив: геній українського народу — незаконнонароджений син одного з представників царської родини. Тим самим ненав’язливо стверджували, що без «блакитної крові» нікого путнього жодна українка не народить, а страдницька боротьба Тараса з поневолювачами України звелася до банальної сімейної розбірки. 

Про те, що на землях Полтавської області та частково Сумщини розташовані рештки колись могутнього протоміста часу розквіту полісів Еллади, яке сучасники називають Більське городище, а Геродот вважав однією зі столиць Скіфії — містом Гелоном, знаю не перший рік і бував там. Але ця місцина має здатність причаровувати. І ось я знову в дорозі. Поряд зі мною в авто — археолог і історик Олександр Супруненко. 

Прем’єра цього шоу, яка відбулася на початку року, одразу поліпшила глядацькі показники більш ніж утричі. За аудиторією частка у слоті збільшилася майже в 4 рази з 1,7% до 6,6%. Для власників каналу це, звичайно, чималий успіх. А що отримали глядачі? Подивимося на це разом.

Концепція програми нескладна. В одному випуску беруть участь двоє дівчат: одна — мажорка, яка шикує і купається в розкоші, інша — дівчина із села, яка мріє про красиве життя. На три дні вони міняються реальностями, переїхавши одна до одної. І, звісно, обидві — повністю шоковані тим, що з ними відбувається. 

Отже, те, чого чекали люди зі здоровим глуздом, сталося — Український центр оцінювання якості освіти (УЦОЯО) повинен повернути свою автономію в межах Міністерства освіти і науки. А це значить, що порядок у царині ЗНО, нехай і не так швидко, як би нам усім хотілося, але буде наведено. В усякому разі, діалог з усіма зацікавленими громадянами — на особистій сторінці у Фейсбуці — новий-старий директор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук уже розпочав. 

Як сприймається картина художника попри те, що на ній зображено, залежить не лише від її місця на стіні — чи достатньо або надміру її освітлено. І навіть не від того, сучасниця вона тобі чи старша на кілька століть. Просто досить однієї деталі, пов’язаної з полотном, чи кількох, щоб подивитися на нього зовсім інакше.
Звісно, не оминеш увагою унікальності антивоєнного циклу офортів Франсіско Гойї «Жахи війни» з колекції Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків — адже це нині єдина в Україні повна серія гравюр, надрукованих з оригінальних авторських дощок. Якщо Королівська Академія красних мистецтв у Мадриді вперше видала повну серію «Жахів війни» 1863 року, а востаннє — 1937-го, то відбитки в Музеї Ханенків — четвертого видання, здійсненого 1906 року. А перейшли вони в його власність від художника М. А. Шаронова у квітні 1941-го — незадовго до реальних жахів війни від Адольфа Гітлера.

Серед тих курортів, до яких люди проклали стежки ще в позаминулому столітті, курорт Шаян, що в Хустському районі на Закарпатті. Місцевість із загадковою назвою лежить на лівому березі ріки Тиса за кілька кілометрів від українсько-румунського кордону. Вона не позбавлена переваг технічного прогресу, водночас її природність не задушили блага цивілізації.
Сюди потрапляють через коридор, утворений невисокими вершинами. Гірський хребет нагадує підкову з невеликою виїмкою на сході. Місцевість надійно захищена від вітрів, тож тут не буває різких перепадів температур, а морози нечасті. На тутешніх стежках можна зустріти як пересічних українців, так і парламентаріїв чи урядовців, які не спокусилися на закордонні курорти, а віддали перевагу оздоровленню в Україні. Про ефективність та високі лікувальні властивості карпатських мінеральних вод відомо багатьом українцям. І люди без високих звань-посад приїжджають сюди залюбки. Та й, до слова, на них насамперед тут і чекають: курорт працює цілий рік, й місцеві оздоровниці стабільно виграють усеукраїнські тендери.