Прем’єра цього шоу, яка відбулася на початку року, одразу поліпшила глядацькі показники більш ніж утричі. За аудиторією частка у слоті збільшилася майже в 4 рази з 1,7% до 6,6%. Для власників каналу це, звичайно, чималий успіх. А що отримали глядачі? Подивимося на це разом.

Концепція програми нескладна. В одному випуску беруть участь двоє дівчат: одна — мажорка, яка шикує і купається в розкоші, інша — дівчина із села, яка мріє про красиве життя. На три дні вони міняються реальностями, переїхавши одна до одної. І, звісно, обидві — повністю шоковані тим, що з ними відбувається. 

Отже, те, чого чекали люди зі здоровим глуздом, сталося — Український центр оцінювання якості освіти (УЦОЯО) повинен повернути свою автономію в межах Міністерства освіти і науки. А це значить, що порядок у царині ЗНО, нехай і не так швидко, як би нам усім хотілося, але буде наведено. В усякому разі, діалог з усіма зацікавленими громадянами — на особистій сторінці у Фейсбуці — новий-старий директор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук уже розпочав. 

Як сприймається картина художника попри те, що на ній зображено, залежить не лише від її місця на стіні — чи достатньо або надміру її освітлено. І навіть не від того, сучасниця вона тобі чи старша на кілька століть. Просто досить однієї деталі, пов’язаної з полотном, чи кількох, щоб подивитися на нього зовсім інакше.
Звісно, не оминеш увагою унікальності антивоєнного циклу офортів Франсіско Гойї «Жахи війни» з колекції Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків — адже це нині єдина в Україні повна серія гравюр, надрукованих з оригінальних авторських дощок. Якщо Королівська Академія красних мистецтв у Мадриді вперше видала повну серію «Жахів війни» 1863 року, а востаннє — 1937-го, то відбитки в Музеї Ханенків — четвертого видання, здійсненого 1906 року. А перейшли вони в його власність від художника М. А. Шаронова у квітні 1941-го — незадовго до реальних жахів війни від Адольфа Гітлера.

Серед тих курортів, до яких люди проклали стежки ще в позаминулому столітті, курорт Шаян, що в Хустському районі на Закарпатті. Місцевість із загадковою назвою лежить на лівому березі ріки Тиса за кілька кілометрів від українсько-румунського кордону. Вона не позбавлена переваг технічного прогресу, водночас її природність не задушили блага цивілізації.
Сюди потрапляють через коридор, утворений невисокими вершинами. Гірський хребет нагадує підкову з невеликою виїмкою на сході. Місцевість надійно захищена від вітрів, тож тут не буває різких перепадів температур, а морози нечасті. На тутешніх стежках можна зустріти як пересічних українців, так і парламентаріїв чи урядовців, які не спокусилися на закордонні курорти, а віддали перевагу оздоровленню в Україні. Про ефективність та високі лікувальні властивості карпатських мінеральних вод відомо багатьом українцям. І люди без високих звань-посад приїжджають сюди залюбки. Та й, до слова, на них насамперед тут і чекають: курорт працює цілий рік, й місцеві оздоровниці стабільно виграють усеукраїнські тендери. 

Озброєні скальпелями хірурги завжди вважалися царями медицини, а з винаходом наркозу — взагалі самодержцями з необмеженими можливостями докопатися (у прямому сенсі) до суті хвороби і позбутися її в найрадикальніший спосіб: видалив і забув. Тим більше, що мало не за вісім тисячоліть свого існування хірургія встигла дослідити людський організм уздовж і впоперек. Але проблема підкралася з іншого боку — хвороби почали поводитися нетипово. Тільки-но співробітники кафедри хірургії Буковинського державного медичного університету змогли полегшено перевести подих у боротьбі з перитонітом й оголосили про вагомі здобутки в його лікуванні, як ця чи не найпідступніша хірургічна патологія перевернула після Чорнобиля всі про себе сталі уявлення. Та на такий виклик чернівецькі фахівці зуміли дати гідну відповідь.
Про те, як тримати високий рівень хірургії, — розмова із завідувачем кафедри хірургії Буковинського державного медичного університету професором Ігорем ПОЛЯНСЬКИМ.

Виставка-ярмарок у «Мистецькому Арсеналі», де книжка розглядається як атрибут сучасного стилю життя, зібрала близько 100 видавництв. Її організатори запропонували численним відвідувачам понад 200 різнопланових подій. Щоб прочитати програму фестивалю, мені знадобилося понад півгодини. 
У нас і нині письменник більше ніж письменник. Тому на читачів очікували книжки, присвячені Євромайдану і Небесній Сотні. В залі філософії запропоновано програму «Інтелектуальні образи Майдану: між революцією і війною».

Відомий художник-кераміст Рустем Скибін — один із найяскравіших сучасних представників кримськотатарської культури. Твори з його гончарної майстерні є в колишнього американського президента Джорджа Буша, мільярдера-філантропа Джорджа Сороса, Єврокомісара Штефана Фюле.

Повернувшись у дев’яностих роках минулого століття разом з родиною на історичну батьківщину, Рустем на основі орнаментів кримськотатарської вишивки, зібраних і розшифрованих художником і мистецтвознавцем Мамутом Чурлу, створив власний стиль поліхромного розпису керамічних виробів, який відображає найкращі риси традиційної культури кримських татарів. 

Саме таким побажанням обдаровуватимуть в Україні кожного з християн завтра, коли «за тиждень Великдень, недалечке червоне яєчко!», у примовці до найблагороднішого з усіх побиттів людини людиною — освяченою гілочкою: «Не я б’ю — верба б’є»…

Такими словами в обряді Святої Вербиці зверталися одне до одного наші предки ще в прадавні дохристиянські часи, коли у «Вербі» поєднувалися два слова: «вер» — «Всесвіт», і «ба» — «Мати». Тож зрозуміло, чому гілля саме цього дерева з величним неземним значенням «Всесвіту Праматір» замінило в Україні пальмове, яким люди встеляли шлях Ісуса, захоплено вітаючи Його вигуками «Осанна Синові Давида!», коли Він в’їжджав на віслюку в Єрусалим.

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ

 Щирий комуніст з волюнтаристськими «замашками»

 Опальний командуючий?

 Медаль особливого гатунку

 Великий мовчун, який підкорив світ 

«Свідомо не став перераховувати у вступі звання та премії Олександра Павловича. По-перше, щоб залишилося місце на «живу розмову». А по-друге, Трофимчук і сам ставиться до «іграшок» із певним гумором: «у тумбі он їх повний ящик, та не це у долі артиста головне». 
Відзнаки — річ суб’єктивна, а ось голос, талант — це конкретика, він або є, або нема. Та для того, щоб стати Артистом, треба ще доплюсувати до даних Богом і батьками талантів працелюбство. Воно у пана Олександра є. І на десерт — почуття гумору.
Гримерка, де Олександр Трофимчук готується вчергове перевтілитися у Феррі з оперети «Сільва», перетворюється на театр одного актора. Та починаємо розмову з серйозного.