Видавництво «Либідь» упродовж своєї майже 180-річної історії, що збігається з історією українського наукового книговидання, друкує твори Великого Кобзаря, дослідження науковців про його життя і творчість, періодично відтворює репринтні видання. Завдяки державній програмі «Українська книга» найкращі видання побачили світ у 2012–2013 роках і вже стали надбанням бібліотек. А цього року видавництво опублікувало ювілейні видання власним коштом для охочих мати ці перлини в домашній бібліотеці або для подарунка. 

Не в кожного виникне бажання хоча б в уяві одягти на себе королівську мантію, якщо вона перед очима як музейний експонат. А ось коли стоїш у «Мистецькому Арсеналі» поряд із полотняною солдатською сорочкою Тараса Шевченка і його білим парусиновим костюмом, у якому він 155 років тому гостював у родичів у Кирилівці; а потім переведеш погляд на стіну, де поета увічнено у цьому ж одязі на збільшеному знімку одного з перших київських фотографів Івана Гудовського, майстерня якого тоді була на місці готелю «Козацький», що на Майдані Незалежності… Не знаю, як хто, а я таки віртуально приміряла цю одіж, що постійно експонується в Будинку-музеї Тараса Шевченка, на чоловіків його зросту й комплекції, котрі підходили оглядати її в «Мистецькому Арсеналі». Бо вона таки ближче їм до тіла, ніж королівська. 

Спочатку був «Заповіт». Слова, закарбовані в генетичній пам’яті кожного українця, лягли вишиваними рядками в обрамленні квітів і кетягів калини. Потім з’явився «Садок вишневий коло хати» — образи улюбленого всіма вірша склалися на полотні барвистим орнаментом. 

У Лемешівці на Київщині Тарас Шевченко малював, написав вірш «Садок вишневий коло хати». В будинку Закревських, який зберігся до наших днів, він був щасливим. Нині будівля перебуває в жахливому стані, руйнується. Про це зокрема йшлося в кількох матеріалах, надрукованих в «УК». На жаль, ні на звернення громадськості району, ні на виступ газети ніяк не відреагували ні в облдержадміністрації, ні в Міністерстві культури. Крига скресла, коли в Лемешівці побував відомий художник Анатолій Криволап. Одразу після цього й відбулася наша розмова. 

Міносвіти перейде від щоденного контролю навчальних закладів до того, щоб допомагати їм у розвитку якісної освіти. «У центрі нашої уваги — якість. Якість навчання, викладання та наукових досліджень. Завдання міністерства — сприяти досягненню нашими навчальними закладами найвищої якості, а не щодня їх контролювати», — повідомив журналістам міністр освіти і науки Сергій Квіт.

Такими поетичними словами розпочалися цими днями в Уманському державному педагогічному університеті урочистості, присвячені ювілею Кобзаря. Цікаво, що готуючись до цієї події, студенти й викладачі провели велику дослідницьку роботу, перевернули гори літератури, знайшли свідчення людей, які спілкувалися з Тарасом. 

Шостого березня 1920 року отаман Євген Ляхович та його побратими подільські отамани Ананій Волинець, Юхим Якубенко, Іполит Годзиковський за підтримки Першої повстанської армії УНР полковника Іллі Струка мали захопити Вінницю, де більшовики готувалися до проведення губернської партійної конференції. Це відкривало шлях широкому наступу військ УНР на Київ. Та за день до цього в містечку Вороновиця його було підступно вбито, що негативно позначилося на проведенні спільних дій.

Про отамана Брацлавського куреня смерті Євгена Ляховича розмовляємо з Олександром Дмитруком, який нещодавно написав про нього історичний роман «Офіцер».

Криваве протистояння в центрі столиці, загибель людей на Майдані, нестабільна ситуація в країні — такими були реалії нашого життя впродовж кількох місяців. Вони викликали надзвичайне психологічне напруження у суспільстві. За даними медиків, нині різко збільшилася кількість пацієнтів із посттравматичними психозами. У деяких людей загострилися соматичні захворювання. А події останніх днів, що поставили країну на межі війни і миру, взагалі можуть стати фатальними для психологічного стану багатьох людей.

Що потрібно зробити, щоб цього не сталося, як допомогти людині, чия психіка зазнала важких ушкоджень, — про це наша розмова з фахівцем, який має величезний досвід надання психологічної допомоги постраждалим сумнозвісного «Норд-Осту», Беслана, біженцям з гарячих точок тощо, професором Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця Олегом ЧАБАНОМ. 

Кожна людина заслуговує на те, щоб не просто виживати, а жити.  Однак  не кожному вдається піднятися над життєвими обставинами. Саме це намагається  донести  найкращий фільм 2014 року. Соціальна стрічка «Дванадцять  років рабства» британського режисера  Стіва Макквіна  заснована на реальних подіях. Це життєва історія  Соломона Нортапа, вільного чорного чоловіка з Нью-Йорка, якого викрали і продали в рабство в Луїзіані. 

Здійснення кожної справи залежить від віри виконавців в успіх. Люди, які зібрались за круглим столом «Українська освіта: що далі?», ще до початку розмови випромінювали оптимізм. Загальний настрій можна передати двома реченнями: ми знаємо, що і як вдосконалювати; з’явилась реальна можливість плани втілити в життя. Що ж пропонують змінити і вдосконалити фахівці? 

Ганна Сазоненко представляла на зустрічі міжнародний освітянський «Партнер-клуб». Широкому загалу вона більше відома як директор гімназії Національного університету ім. Тараса Шевченка. Ще задовго до круглого столу при зустрічі з нею довелось почути багато, скажемо так, революційних пропозицій в організації освіти. Чи не найбільше вона наголошувала на  автономії навчальних закладів, оскільки забюрократизованість управління зв’язує педагогам руки.